Читати книгу - "Неонова, Юлія Богута"

...давно не писала вірші, бо гадала, що дна вже немає,
Але, схоже, за час війни, хтось нещадно його шукає,

Аби зрештою пнути сильніше, і добити усіх, хто лежить. 
Я не знаю, як вірити в бога, коли з неба летять в Охматдит,

Металеві уламки ракети і вбивають там хворих дітей.
В голові не вкладається думка, що заради чужих земель,

Хтось обрав серед тисяч будівель, саме ту де не вірять в життя. 
Але вірять у білі халати, які зрештою як укриття,

Проникають крізь атоми в тіло і стирають страждання та рак. 
Я не знаю, чому мені боляче, а для когось від слова "ніяк". 

А для когось від слова "байдуже", " через два або три дні мине".
У війні не буває вцілілих. Є лиш ті, яких смерть дожене.