Читати книгу - "Тінь помилки , Кері Ло"

Мовчу, бо не знаю, що сказати. Мені здається, після слів «ти мені подобаєшся» я перестала чути все інше. Боже, я зовсім голову втратила.

— Поль, дай мені шанс, — м’яко каже він, піднімаючи моє підборіддя, аби я подивилася йому в очі. — Сходи зі мною на три побачення. Якщо після цього ти не зміниш своєї думки про мене — я відступлю.

— Три? — перепитую, ледь усміхаючись. — І ти справді даси мені спокій?

— Якщо не погодишся — так. Але я не збираюся здаватися. Я зроблю все, щоб ти погодилася.

У грудях щось тріпоче. Якби я не бачила, з якою щирістю він це каже, то, може, й сумнівалася б. Але зараз… не можу не вірити.

— Погодилася на що? — питаю несміливо.

— Бути моєю дівчиною, — його усмішка ширшає, очі світяться. — То що?

— Ну… добре. Але тільки три.

— Домовилися, — каже він переможно, і перш ніж я встигаю якось зреагувати, нахиляється й легко цілує мене в губи. Швидко, але достатньо, щоб усе всередині спалахнуло.

— Мені вже час, — додає, ніби нічого такого не сталося. — Я подзвоню тобі.

І перш ніж я встигаю щось сказати, він обережно відступає, відчиняє двері й зникає в коридорі.

А я так і стою — заклякла на місці, ніби вросла в підлогу. У голові — суцільний хаос. Картинки зі вчорашнього вечора змінюють одна одну, його голос знову звучить у вухах, наче на повторі.

Я навіть не знаю, що мене більше вибило з колії — те, як щиро він говорив, чи те, як просто і невимушено знову доторкнувся до мене губами.