Читати книгу - "Алтин-толобас"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Слобода називалася Ямською, тому що тут мешкали державні поштарі та візники, jamschhiki. Дивитися тут особливо було ні на що. Корнеліус обвів поглядом глухі паркани, з-за котрих стирчали вкриті дерном нудні дахи, й пішов до застави — дивитися на Москву.
Майєр і ще один купець, Нільсен, який добре вмів по-російськи, голосно кричали на бородатих людей у червоних каптанах. Ті теж сердились, а один навіть тряс шаблею, втім, не виймаючи її з піхов.
Границя російської столиці була такою: сухий рів, по котрому гуляла худюща бура свиня з поросятами, потім земляний вал з перехнябленим частоколом. Над гострими, устромленими в небо кінцями колод виднілися куполи — здебільшого дерев'яні, та були й залізні, а один навіть золотий (його фон Дорн роздивився з особливою увагою — що, як і справді з золота). Хотілося пошвидше проїхати у ворота й побачити всі чудеса головного московитського міста на власні очі.
Врешті рушили. Майєр був задоволений — митниця поспішала хльобати кисіль, отож вдалося сторгуватися по рублю й п'яти копійках.
— Доїдете з нами до Гостиного двора, а там і до Іноземського приказу недалеко ходити, — пояснив він. Так називалось міністерство, що відало іноземцями, — Inozemski Prikaz.
Спершу Москва розчарувала фон Дорна, тому що була схожою на всі інші російські містечка й села: поля, городи, пустирі, поодинокі садиби. Потім будинки почали потроху зсуватися, тини зімкнулись, а дахи полізли догори — у два, три поверхи. Якщо не брати до уваги кількох церков із м'якого вапнякового каменю, все будівництво було дерев'яним. Корнеліус ніколи не бачив, щоб таке велике місто було геть усе з колод і дощок. Напевно, Москва — найбільше дерев'яне місто в усьому світі! Навіть мостова, й та була з колод. Коні з незвички ступали сторожко, ослизаючись копитами. Коли ж капітан захотів злізти, щоб вести іспанця на поводі, Майєр не дозволив, сказав, що в Москві пішки по вулиці ходять лише простолюдини, а людині благородній негоже. Навіть якщо тобі треба до сусіднього будинку, сідай на коня чи на візок. Московити в таких справах скрупульозні.
— Зараз буде М'ясний ряд, — попередив купець і прикрив носа хусткою, надушеною лавандою.
Корнеліус хустки не заготував і тому ледве не задихнувся від жахливого смороду. Маленький майдан було заставлено дерев'яними лавами, на яких покотом лежали смердючі шматки м'яса. По них повзали зелені мухи, а по краях торгу, в бурих калюжах валялися купи протухлих тельбухів.
— Росіяни не коптять і не солять свіжину, лінуються, — прогугнявив із затиснутим носом Майєр. — А до гнилля вони байдужі, варять із нього капустяний суп під назвою stzchi та з задоволенням його поїдають.
Біля дерев'яної каплички метався зовсім голий чоловік, в самому фартушку на стегнах. Тряс довгою бородою, закочував очі, плювався в перехожих. На грудях у нього висів важкий чавунний хрест, жовте тіло все було у виразках.
Побачивши іноземців, жахливий чоловік закричав, завертівся навколо себе, а потім схопив із землі шматок нечистот (певно, власного витвору) і жбурнув у поважного пана Майєра, до того ж явив рідкісну влучність — попав купцеві у плече. Корнеліус змахнув було нагайкою, щоб як слід провчити нахабу, та купецький старшина схопив його за рукав:
— Ви з глузду з'їхали! Це blazchenni, щось подібне до мусульманського дервіша. Росіяни вшановують їх, як святих. Вдарите його — нас усіх розірвуть на шматки.
Він акуратно витер забруднену одежу, кинув запоганену хустку на землю. До клаптя тканини кинулися жебраки.
Інший приклад дивних уявлень росіян про святість Корнеліус побачив на сусідній вулиці. З церкви вийшов піп у повному облаченні, але такий п'яний, що ледве тримався на ногах. Лайнувся на перехожого, що той не досить низько вклонився, спочатку вдарив його мідним кадилом, потім збив шапку, схопив за волосся й давай до землі пригинати.
— Пияцтво тут гріхом не вважається, — стенув плечима Майєр. — А ось, дивіться, bojarin.
По самій середині вулиці їхав верхи бундючний пан, одягнений не по-літньому: в чудовій злототканій шубі, у високій, як димар, хутряній шапці. Біля сідла висів маленький барабан, і ошатний вершник розмірено стукав по ньому руків'ям нагайки. Чернь шарахалась убік, похапцем знімаючи шапки. За боярином їхали ще декілька верхівців, одягнених простіше.
— Навіщо він стукає? — запитав фон Дорн.
— Щоб відходили набік, давали дорогу. Від'їдемо й ми від гріха. Гей! — обернувся Майєр до своїх. — Убік! Пропустимо індика!
Капелюха Корнеліус знімати не захотів — багато честі. Боярин глянув на нього скоса крізь щілини припухлих очей, сплюнув. У Європі фон Дорн відхльостав би нечему рукавичкою по щоках — а далі шпага розсудить, але тут була не Європа, тому стерпів, тільки жовнами заграв.
За білою кам'яною стіною, що відгороджувала центральну частину міста від передмість, до каравану прив'язалася зграйка хлопчаків. Вони бігли обіч, спритно ухиляючись від нагайок і кричали щось хором.
Корнеліус прислухався, розібрав — повторюють одне і те ж.
— Що вони кричать? Що таке: «Nemetz kysch na kukui»?
— Вони кричать: «Іноземцю, вирушай на Кукуй», — посміхнувся Майєр. — Кукуй — це струмок, на котрім стоїть Іноземська Слобода. Там велено селитися всім іноземцям, і ви теж будете мешкати там. Шибеники кричать із пустощів, тут гра слів. «Кукуй» співзвучне російському слову, що означає соромітну частину тіла.
А незабаром надійшов час розставатися з добрими купцями.
— Нам ліворуч, заявляти товари. Вам же, пане капітан, он туди, — показав купецький старшина. — Бачите, над дахами башту з двоголовим орлом? В'їдете у ворота, й одразу праворуч буде Іноземський приказ. Тільки навпростець по вулиці не їдьте, обминіть он з того боку. Буде довше, зате безпечніше.
— Чому? — здивувався Корнеліус.
Вулиця, що вела до башти, була гарна, широка і, на відміну від усіх інших, майже безлюдна. Тільки біля високих воріт великого дерев'яного палацу стояла купка голодранців.
— Це хороми князя Татьєва. Він своїх кнехтів не годує, не одягає, тому вони добувають собі шматок хліба самі: хто проходить мимо, грабують і б'ють. Іноді до смерті. Так уже в Москві повелося, гірше, ніж у Парижі. На вулицю Dmitrowka теж заходити не треба, там бешкетують холопи пана обер-камергера Стрешньова. Послухайтесь доброї поради: поки ви тут не освоїлись, обходьте стороною всі палаци й великі будинки. Буде ліпше, якщо першого року ви взагалі не будете виходити за межі Німецької слободи без проводиря. Хоча, звичайно, тут добряче можна пропасти і з проводирями, особливо вночі. Ну, прощавайте. — Славний купець простяг на прощання руку. — Ви чесна людина, пане капітан. Бережи вас Господь у цій дикій країні.
* * *
Ні, не вберіг Господь.
За дві години
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Алтин-толобас», після закриття браузера.