Читати книгу - "Біографія випадкового чуда"

Особливо великих вона не бачила, але малих — хоч греблю гати. Лєна в усьому розумілася потроху. Могла і фізиком стати, і біологом, і математиком (тут треба було піднатужитись), і психологом — і піднатужуватись не довелось би, Лєна казала, що розкушувала людей, як горіхи, з першого погляду. На екологію можна було б, Лєна любила природу і потім часто скаржилася, що це була її велика помилка — не піти на екологію.

Отож вона подала документи на всі більш-менш пристойні факультети і стала чекати вступних іспитів. Цих іспитів Лєна не боялася, бо мала свою думку. А мати свою думку, казала вона, дуже важливо. Тоді можеш з усякої біди викрутитися з гідністю.

Лєнин батько тим часом орендував у селян кілька гектарів землі й думав, що там такого посадити, щоб відразу золотом уродило. У нього був у селі товариш — Гаврилко. Разом вони об’єдналися в кооперацію.

— Давай посадимо картоплю, — казав Гаврилкові Лєнин батько.

— Та її треба мати, цю картоплю, потім намучитися з нею, жуків колорадських труїти, викопати, а вона на базарі он — копійки коштує. Нам навіть за бензин не вернеться.

— Добре, — погоджувався Лєнин батько, — давай цукровий буряк.

— А що ти потім будеш із ним робити? Замість цукру гризти? Буряк треба на завод здавати, і вони потім цукром віддають. За центнер щось двадцять кілограмів. Нє, я на таке не підписуюсь.

— Ну, давай пшеницю.

— Дощ поб’є і дулю цілу будеш мати.

— А ячмінь?

— Дві дулі. Я ячмінь, крім того, з дитинства не люблю, як у штани колос залізе, цілий день чухаєшся потім, ніби, тьху-тьху, який тріпак підчепив.

— Горох?

— Люди покрадуть.

— Капуста?

— Ну, ти смієшся взагалі?

— Кукурудза?

— Могло би бути, але кукурудзу всі садять. Треба щось ексклюзивне…

Лєнин батько перебирав у голові решту овочів, які ще пам’ятав. Уголос розмірковував:

— Кавуни в нас не ростуть, а жаль. Кавуни — добрий бізнес був би… огірки — та ну їх в баню, я тільки огірки влітку і їм, скоро сам зайцем стану.

— Хіба зайці їдять огірки?

— Вони все їдять, покажи руку і відкусять! О! Тютюн! Колись мій знайомий був тютюном увесь город засадив. Так цвіло гарно!

— Тоді не було що курити, от і садили. А зараз у кожному магазині можна без фільтра купити. Де ти тютюн будеш дівати?

— Слухай, може, мак?! Давай мак! Теж цвіте гарно.

— Наркомани з усієї області збіжаться.

— Я придумав! — закричав батько. — Нам треба до коріння свого повертатися! До традицій! А що українці завжди сіяли?

Гаврилко цього не знав. І Лєна, чесно кажучи, теж із першого разу не здогадалась, хоча начебто в традиціях зналася добре. Її батько дуже тішився.

— Гречку! Ми будемо сіяти гречку, як наші прародичі.

Гаврилкові ця ідея не подобалася, але він не мав жодного вагомого аргументу проти.

— Гречка — це хороший бізнес! — переконував усіх Лєнин батько. — Ми з гречкою на Європу підемо. Ми такий імпорт забадяжимо, що долари не буде куди складати. Треба все правильно зробити, рекламу підключимо, я вже її бачу: «Повертайся до свого коріння, їж гречку!» Фірму назвемо «Агрофірма “Гречкосій”». Ну, хіба не сильно звучить?

Навіть Лєнина мама повелася на чоловіків запал і віддала все своє зароблене на «костюмчиках», щоб закупити насіння. Гаврилко відповідав за агротехніку. Він орендував старий трактор і сяк-так виорав поле.

Сіяли гречку всією родиною.

— Ти притоптуй її, притоптуй! — повелівав нарядом Лєнин батько. — Щоб добре в землю заходила, а то не зійде.

— І хто взагалі цю гречку їсть, — невдоволено бурчав Гаврилко. — Я от цього одного не розумію. Краще вже було квасолю садити, її хоч замість м’яса, кажуть, можна їсти. Білка багато. А гречка? Що гречка? Якась наруга над людиною.

— Багато ти розумієш, — заперечував батько-бізнесмен, — гречка ще до картоплі була, її всі їли і до ста років жили. А тепер подивись, одні чіпси дітям у голові, суцільна хімія.

— І що ти зробиш? Будеш у дітей свою гречку замість чіпсів запихати?

— Є варіанти в мене, ти не переживай.

Гречка, на диво, зійшла, навіть більше — вона зацвіла. Поле було біле аж до неба. Лєнин батько від гордощів сяяв, мама походжала поміж гречаним цвітом, як пава. Гаврилко всім у селі розказував, що це була його ідея — до коріння вертатися, і на радощах аж пити кинув, до багатого майбутнього готувався.

Люди з села теж поприходили дивитися на поле.

— Поздоровляємо, — казали вони Лєниному батькові, — поздоровляємо. Нарешті в селі молода сила з’явилася. Відродиться село. Заживемо по-людськи. Оце ґазда! Диви, яка гречка! Чудо, а не гречка!

— Чекайте ще, ґазда! — відповідав Лєнин батько. — Ми тут як процес налагодимо, отоді будете казати. Цього року всі гроші за урожай підуть на розширення і закупівлю техніки. Наступного року офіс прикупимо, щоб було де керівництву сидіти, тобто мені. Агрономів найму. Потім, гляди, ковбасний цех відкрию. Кров’янку будемо виробляти. Так щоб не казали, що гречка — це не ковбаса. Буде вам і ковбаса.

У сонячні дні Лєнин батько сидів на балконі і, попиваючи своє пиво, казав:

— Світи-світи, сонечко, на мою гречечку.

Коли йшов дощ, казав:

— Поливай-поливай, дощику, мою гречечку.

Здитинів.

У серпні мали гречку косити. Лєнин батько ледве знайшов косарку, бо ті дві, єдині на всю область, стояли заржавілі без діла багато років. Він був ладен вручну косити, але хтось сказав, що з гречкою так не можна, це тобі не сіно, все насіння пообсипається. Довелося косарку ремонтувати, і Лєнин батько позичив гроші в стареньких діда з бабою. Ті на похорон складали.

Цілий липень Лєна була зайнята вступними іспитами й не дуже цікавилася цвітом сімейного бізнесу. Тільки казала батькові:

— Дивися, головне гречку вчасно скосити, бо вона швидко обсипається і тоді весь урожай в землю піде.

— Ти вчися, вчися, — відповідав їй батько, — нехай тебе моя гречка не колише, — і додавав при нагоді: — Треба тобі все-таки на економіку вступати, допоможеш мені з бізнесом. Потім, як гроші підуть, зможеш