Читати книгу - "Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)"

Отже такої заяви, — повторяємо — не міг зложити Українець, — що признало опісля само польське правительство, зносячи домагання такої заяви. А не мо-гучи зложити такої заяви, не міг бути принятий до служби. Значить, Краєва Шкільна Рада видала свій розпорядок з виразним обчисленням, що сим усуне зі школи все українське учительство.

Тепер придивімся комісіям, які мали рішати про се, чи учитель Українець „ виявив ворожий настрій супроти польської народности і польського населення“ чи ні, отже чи є гідний чи ні бути урядником польської держави.

Ся комісія складається з трьох Поляків. Коли зважимо, що Українці Східної Галичини боронили свій край перед польським наїздом, а Поляки бажали прилучення Східної Галичини до Польщі, то ясно стане, що така польська комісія не могла буги безсторонна. Зрештою якби навіть трапився член комісії, прихильнійше настроєний до Українців, то він був би з комісії усунений, бо розпорядок наказував усувати з комісії Поляків, „підозрілих або скомпромітованих під політичним оглядом«. Отже в комісії могли засідати тільки рішучі вороги українського народу і його змагань до власної держави.

На основі яких даних вони мали судити українського учителя?

Очевидно не на основі каригідних вчинків, які для приміру наводить розпорядок (рабунки, насильства і т. п.)у бо — як уже вказано, — за найменше підозріння за такі вчинки ішов Українець як не просто під розстріл або на шибеницю, то до вязниці й перед суд або до табору інтернованих, отже не мав нагоди ставати перед комісією Краевої Шкільної Ради.

Перед сею комісією могли ставати тільки українські учителі, яким ніяких каригідних учинків польські власти не могли закинути. Але вони стояли вірно при українській державі, на яку напала Польща. А комісія Краевої Шкільної Ради представляла власне ту Польщу, яка простягнула свою грабіжницьку руку по Східну Галичину. Така комісія не могла бути безсторон-ним суддею, тут Поляки були суддями у своїй власній справі, судили українських учителів ва те, що ті були ворогами польського наїзду на їх рідний край. Чи не ясно, що така комісія кождого, хто був ворогом польського наїзду на українську вемлю, вважала „ворогом польської народности і польського населення“?

В кінці треба звернути увагу на те, що комісії Краевої Шкільної Ради мали видавати рішення, від яких не було відклику. Отже ще одна причина більше до рішень безвідповідальних, самовільних і мстивих.

Зрештою комісії в своїм урядуванню пішли ще значно далі ніж приписувала Краєва Шкільна Рада, і кожда „очищувала“ як могла свій повіт з українського учительства.

І так окружна шкільна Рада в Богородчанах зарядженням з 14. червня 1919 просто усунула зі служби всіх учителі в, які служили за українських властий. По що переводити доходження, приписані розпорядком Краєвої Шкільної Ради з 31. мая 1919, — коли далеко простійте викинути зі школи всіх учителів Українців!

Комісія в Надвірній зажадала від українських учителів письменного оправдання, чому вони служили українській державі, а також свідоцтва, виставленого двома свідками, з яких один мусів бути Поляк, що вони не зробили нічого на шкоду польської народности і польського населення. Аж після сього мали початися дальші доходження.

Окружний шкільний інспектор в Дрогобичи всі тимчасові українські учительські сили просто повикидав зі служби, мотивуючи се тим, що вони були при-няті тільки тимчасово і тепер не в потрібні.

Богато комісій для упокорення учителів Українців казало переслухувати їх молодшим учителям Полякам, які були їх підчиненими. Так прим, директора Гайду-кевича, старого і заслуженого педаґоґа, мав з припору-чення комісії у Львові переслухати один з наймолодших учителів Поляків з його школи. Дир. Гайдукевич відмовився від такого переслухання.

Члени комісій були рівночасно членами ріжних польських орґанівацій, валожених для „оборони польськости Східної Галичини“; як члени сих орґанізацій збирали вони „докази ворожого настрою“ українських учителів до Поляків, щоб послужитися тими доказами в комісіях

Так одна така орґанізація у Львові, якої головою є ксьондз Зайховскі, член львівської окружної шкільної Ради, розіслала відозви з 27. марта 1920, в яких взиває Поляків шукати „доказів“ проти українських учителів, бо инакше львівському повітови як і ин-шим повітам Східної Малопольщі грозить залив українськими учителями“.

Ми навели тільки кілька примірів, як комісії Крає-вої Шкільної Ради працювали „проти залигу Східної Галичини українськими учителями“. Так працювали всі комісії, зачисляючи українських учителів до ґрупи

В., себто до ґрупи, яка на могла бути принята до служби, або просто викидаючи їх зі служби без всяких доходжень.

Що Нраєва Шьільна Рада, видаючи розпорядок з 31. мая 1919, знала, іцо робить, — про се найліпше свідчить признання президента Краевої Шкільної Ради п. Цолля в урядовій публікації „Кроніка Ради Школьней Крайовей за лята 1916— 1919“. На ст. 129. п. Цоль пише про той розпорядок: „В хвилі видання сього розпорядку Краева Шкільна Рада здавала собі справу з його недостач, неминучих серед поспіху, з яким треба було ділати, і тому вважала його вже тоді зарядженням тимчасовим, яке пізнійше мусітиме підлягти 8міні. І справді показалося, — що передвиджувано, — що комісії не все поступають одноцільно і справедливо і з конечною в таких справах обережністю“.

Коли сам президент Краевої Шкільної Ради видає таке свідоцтво свому розпорядкови, то се в польських відносинах треба вважати знищ)ючою самокритикою.

Розпорядок Краєвиї Шкільної Ради s 31. мая 1919 вийшов у часі самого розгару польських окупаційних орґій в Східній Галичині, коли все українське життя було розбите.

Тому українські орґанізації аж з початком вересня

1919 предложили президентови Краевої шкільної Ради меморіал, який виказував незаконність зі становища між-народнього права і свідомо руйнуючий українське учительство й українську школу характер того розпорядку. Меморіял домагався між ин., щоб польська окупаційна власть: 1. не домагалася від українських учителів вло-ження обітів польській державі, а тільки приречення совістного сповнювання обовязків; 2. усунула комісії, утворені длл поділу українського учительства на відомі три ґрупи; 3 звільнила безпідставно інтернованих та увязнених українських учителів; 4. покликала безправно усунених українських учителів до служби і виплатила їм задержаві побори і додатки.

Краєва Шкільна Рада очевидно комісій не знесла а тільки розпорядком з 7. вересня 1919 ч. 253 пр допустила відклик від рішення комісії до Краєвої Шкільної Ради. Ся Формальна уступка не богато змінила в положенню українських