Читати книгу - "Страх та відраза у Лас-Вегасі. Несамовита поїздка в серце Американської Мрії"

ВАШИНГТОН ПОВІДОМЛЯЄ ПРО СМЕРТЬ АМЕРИКАНСЬКИХ СОЛДАТІВ ВІД НАРКОТИКІВ 

Звіт Білого дому затверджує, що за минулий рік нелегальні наркотики забрали життя 160 американських солдат – 40 із них у В’єтнамі… згідно з ним, наркотики були запідозрені у ще 56 смертях військових у Азії та на базах в Тихому океані… героїнова проблема у В’єтнамі стає все більш і більш серйозною через підпільні лабораторії у Лаосі, Таїланді та Гонконзі. «Боротьба з наркотиками у В’єтнамі майже повністю неефективна,» пишеться у звіті, «частково через неефективні дії місцевої поліції й частково через те, що до цього часу невідомі імена деяких корумпованих чиновників, що причетні до наркообігу.»

Зліва від цієї страшної статті було розміщене фото на чотири колонки на якому вашингтонські поліцаї боролися з «молодими антимілітаристами, котрі влаштували сидячу забастовку й перекрили вхід до штабу призивної комісії.» Біля фото був великий чорний заголовок: СУДОВІ СЛУХАННЯ У СПРАВІ ТОРТУР НАД ПОЛОНЕНИМИ.

ВАШИНГТОН – Група добровольців розповіла на неформальному судовому засіданні, що під час служби військовими наглядачами вони катували та вбивали в’єтнамських полоненних, використовуючи для цього телефонні електрокабелі або просто скидаючи їх з вертольоту. Один з офіцерів заявив, що його колега застрелив їхню китайську перекладачку зі словами «Це ж просто-напросто ще одна косоока», маючи на увазі те, що вона була азіаткою…

Якраз просто під цією історією містився ще один веселий заголовок: В НЬЮ-ЙОРКУ ПОРАНЕНО П’ЯТЕРО ЛЮДЕЙ… невідомим нападником, котрий стріляв з даху сусіднього будинку без зрозумілих на те причин. За нею зразу ж йшла інша стаття: ЗАТРИМАНО ВЛАСНИКА АПТЕКИ… «внаслідок», як писалося в газеті, «попереднього розслідування (спілкою фармацевтів Лас-Вегасу), яке виявило зникнення більше 100,000 таблеток, класифікованих як небезпечні наркотики…»

Після прочитання передовиці я відчув себе набагато краще. Порівняно з усім, що там писалося, мої злочини виглядали блідо й невинно. Я був порівняно нормальним громадянином – мав кілька порушень на своєму рахунку, але не вважався небезпечним. Іншою справою було б, якби я був одним з героїв цих хронік.

Чи й не було б? Я відкрив сторінку спортивних новин і побачив статтю про Мухамеда Алі; його судив верховний суд, головна інстанція. Він був засуджений до п’яти років ув’язнення за відмову вбивати «косооких».

«Я не маю нічого проти в’єтконгівців,» заявив він.

П’ять років.

10. Втручання Western Union:попередження від містера Хіма… Нове завдання від відділу спортивних новин і дике привітання від поліції

Раптово я знову відчув провину. Акула! Де ж вона? Я відкинув газету і почав крокувати туди й назад. Я втрачав контроль. Відчував як земля вислизає з-під ніг… і раптом побачив машину, яка виїжджала з сусіднього гаража.

Нарешті! Я схопив свою шкіряну сумку і помчав до тачки.

«ПАНЕ ДЮК!» почувся голос з-за плеча.

«Пане Дюк! Ми якраз шукаємо вас!» Я мало не зомлів. Кожна клітина мого мозку та тіла провисла. Ні! подумав я. Це має бути якась галюцинація. У мене за спиною нікого нема, ніхто мене не кличе… це параноїдальне видіння, амфетаміновий психоз… просто продовжуй йти до машини й усміхайся…

«ПАНЕ ДЮК! Заждіть!» Ну що ж… чому б ні? Багато гарних книжок було написано у в’язниці. Тим паче мене вже знають у Карсон-Сіті. Начальник охорони та їхній пахан пам’ятають мене – я колись брав у них інтерв’ю для «The New York Times». А також решта бандюків, охоронців, просто ментів та першокласних аферистів, котрі дуже образились, коли стаття так і не вийшла друком.

Чому? Питали вони. Вони хотіли, щоб їхні історії почули. Важко пояснити; все, що вони мені розповіли пішло у кошик для сміття лише через те, що заголовок, яким я назвав статтю не задовольнив редактора, котрий сидів у своєму кабінеті за три тисячі миль звідси – якогось знервованого трутня за сірим столом, котрий загруз у такій бюрократії, яка лежить за межами розуміння звичайного бандюги в Неваді – моя стаття безслідно зникла лише через мою відмову змінити заголовок. Через мою провину.

Ніхто й не звернув на неї уваги у Ярді. Але якого дідька? Для чого запарюватись деталями? Я розвернувся до свого обвинувачувача: маленького молодого клерка з широкою посмішкою на обличчі й жовтим конвертом у руці. «Я дзвонив до вашого номеру,» сказав він. «Потім я побачив вас надворі.» Будучи занадто втомленим, щоб чинити опір я кивув. Акула була якраз позаду мене, проте я не бачив жодного сенсу навіть спробувати закинути сумку всередину. Гру закінчено. Вони спіймали мене.

Клерк все ще усміхався. «Для вас є телеграма,» мовив він. «Взагалі-то вона не для вас. Вона для якогось Томпсона, але там написано передати її Раулю Дюку; це щось має значити?» Я був збитий з пантелику. Я вже не міг сприйняти все відразу. З волі за грати й знову на волю за тридцять секунд. Я відступив назад і сперся на машину відчуваючи кожну складку білого брезентового даху своєю тремтячою рукою. Клерк, все ще усміхаючись, тицяв у мене телеграмою.

Я кивнув, ледве витискуючи з себе слова. «Так,» вимовив я, «це для мене.» Я взяв конверт і відкрив його:

ТЕРМІНОВА ТЕЛЕГРАМА

ХАНТЕРУ С. ТОМПСОНУ або РАУЛЮ ДЮКУ КІМНАТА 1850

ГОТЕЛЬ МІНТ ЛАС-ВЕГАС

НЕГАЙНО ПЕРЕДЗВОНИ МЕНІ ДАЙ НЕГАЙНО ВІДПОВІДЬ Є НОВЕ ЗАВДАННЯ НАЗАВТРА ТАКОЖ У ВЕГАСІ КРАПКА НАЦІОНАЛЬНА КОНФЕРЕНЦІЯ ОКРУЖНИЖ ПРОКУРОРІВ ЗАПРОШУЄ ТЕБЕ НА СВІЙ ЧОТИРИДЕННИЙ СЕМІНАР ПРИСВЯЧЕНИЙ НЕБЕЗПЕЧНИМ НАРКОТИЧНИМ РЕЧОВИНАМ У ГОТЕЛІ DUNES КРАПКА ДЗВОНИЛИ З ROLLING STONE ВОНИ ХОЧУТЬ СТАТТЮ НА 50 ТИСЯЧ СЛІВ ОПЛАЧУЮТЬ ВСІ ВИТРАТИ КРАПКА МИ ЗАРЕЗЕРВУВАЛИ МІЦЕ В ГОТЕЛІ ФЛАМІНГО І ОРЕНДУВАЛИ БІЛИЙ КАДИЛАК-ТРАНСФОРМЕР КРАПКА ВСЕ ВЖЕ ДОМОВЛЕНО НЕГАЙНО ПЕРЕДЗВОНИ ДЛЯ З’ЯСУВАННЯ ДЕТАЛЕЙ ТЕРМІНОВО ПОВТОРЮЮ ТЕРМІНОВО КРАПКА ДОКТОР ГОНЗО

«Чорт забирай!» вирвалося з мене. «Не можу повірити!»

«Тобто це не для вас?» стривожено запитав клерк. «Я перевірив списки у пошуках цього чоловіка на ім’я Томпсон. Його там немає, хоча я думав, що він у вашій команді.»

«Так і є,» швидко відповів я. «Не переймайтеся, я знайду його.» Я закинув сумку на переднє сидіння Акули і вже був готовий якомога швидше змитися, допоки інквізитори не знайшли мене. Але клерк ніяк не хотів відлипнути.

«А як щодо доктора Гонзо?» спитав він.

Я поглянув на нього, відображаючи його в своїх окулярах. «З ним все добре,» сказав я. «Просто в нього огидний характер. Доктор керує нашими фінансами і веде всі переговори.» Я застрибнув у водійське сидіння й