Читати книгу - "Небо над Іраном ясне"

        У Туреччині імаму доводилося нелегко, йому заборонили носити вбрання священнослужителя. переводили з готелю в готель, наповнюючи вестибюлі і коридори таємними агентами. Хомейні вів себе з великою гідністю і відкрито приймав вісників з Ірану. Дізнавшись, що його син теж заарештований, він сказав, що "в'язниця - це дуже ефективний і корисний досвід в підготовці до майбутнього", але незабаром Мустафу теж вислали до Туреччини.

        Для більшої ізоляції імама перевели в Бурсу. Всього він пробув в Туреччині 11 місяців, протягом яких написав багато листів родичам і духовенству. В завуальованій формі, цитуючи священні тексти, він нагадував про незмінність своїх переконань і закликав до опору. Також ним були написані два томи досліджень з мусульманського права.

        У Ірані в цей час, незважаючи на зусилля шахської охорони і численні арешти, духовенство в проповідях невпинно згадувало ім'я Хомейні. Створювалися підпільні бойові організації, член однієї з яких, Мохаммед Бохараї 22 січня 1965 року здійснив успішний замах на прем'єр-міністра Мансура, на місце якого шах негайно призначив свого поплічника Аміра Ховейду.

        Здавалося, можна було б запитати себе, чому шахські агенти просто не знищили Хомейні. В тому-то й справа, що все було зовсім непросто. Авторитет імама був настільки високий, що коли він за короткий час перетворився зі скромного викладача і духовного письменника в символ опору шахського режиму, його вбивство поставило би його в ряд шиїтських праведних мучеників і загрожувало загальним повстанням, яке очолили б десятки духовних і світських вождів, налаштованих в той час ще більш радикально. Ім'я його гриміло по всьому мусульманському світу, і протести проти його арешту і висилки сипалися з усіх боків, включаючи ректора знаменитого каїрського університету Аль-Азхар і генерального секретаря ООН У Тана.

        Шах усвідомлював загрозу, але поки лише робив спроби нейтралізувати вплив Хомейні. Під час другої річниці кривавих новорічних подій він знову наказав розстрілювати демонстрації.

        13 жовтня 1965 року імам Хомейні разом з сином Мустафою були вислані в Ірак. Турецький уряд не бажав більше бути причетним до переслідувань і грати роль тюремника. З іншого боку, шах найменше хотів повернення Хомейні до Ірану, де мав намір все-таки добитися спокою і, вислужуючись перед США, здійснити свою "білу революцію". Перевід імама в богословський центр священного міста шиїтів Неджеф виглядав пристойно, але, тим не менш, залишався вигнанням.

        Зробивши паломництво до гробниць праведних імамів в Казімейні, Саміррі та Кербелі, імам прибув в Неджеф, де була могила першого імама Алі. При зустрічі з представником президента Іраку, тоді ще Арефа, він відхилив запропоноване інтерв'ю і зустрічі, які передавалися би по радіо і телебаченню, підкресливши тим самим, що не хоче бути розмінним пішаком у політичній грі.

        Уже в листопаді він почав читати свій знаменитий курс лекцій з мусульманського права в богословському центрі при мечеті Шейха Ансарі в Неджефі. Дуже скоро красномовство і енциклопедичність знань Хомейні зробили свою справу. На лекції збиралося до 1200 слухачів, серед яких були не тільки студенти, а й вчені з самого Іраку, а також з Пакистану, Афганістану, Індії, країн Перської затоки, не кажучи вже про Іран. Його колишні учні хотіли в повному складі емігрувати до Іраку, але імам порадив утриматися від цього і зберегти дух богословських зборів, що існував при ньому в Ірані.

        День народження дванадцятого імама Махді був відзначений 10 грудня в Великій мечеті Кума тисячами прихильників Хомейні, велика фотографія якого була вивішена на чільному місці. 28 лютого 1966 року в Кумі відзначалася чергова річниця розгрому семінарії Фейзі шахською охороною, а святкування мусульманського Нового року ознаменувалося демонстраціями протесту, шквалом телеграм на захист Хомейні, і численними арештами вищих духовних осіб. Це вже ставало традицією.

        Бунтівників розстрілювали, але й сам Мохаммед Реза Пахлаві ледь не став жертвою охоронців власного Мармурового палацу. Охоронці шаха виявилися спритнішими.

        Становище шаха стало двоїстим. З одного боку, він начебто погоджувався зі статтями конституції, в яких іслам шиїтського толку проголошувався державною релігією, але коли духовенство починало наполягати на своєму праві втручатися в політику, оскільки іслам передбачав неподільність духовної і світської влади, він вважав за краще керуватися принципом: "Шах - тінь Бога на землі".

        Однак ця "тінь", як вона зізнавалася згодом, слухняно виконувала вказівки "наших вірних і перевірених друзів" - посла США і представника ЦРУ. Високопоставлені жінки шахського двору займалися перетасуванням міністрів, депутатів і суддів. Сестра шаха Ашраф була відома своєю розпусною поведінкою і операціями по контрабанді наркотиків, за що її при дворі називали "майстринею на всі руки".

        Призначений після загибелі Мансура прем'єр-міністром Амір Аббас Ховейда по праву свого народження належав до бахаїтів і виявився вірним ланцюговим "псом Його Величності". В середині минулого століття Іран був охоплений повстаннями, які очолював Алі Ширазі, який оголосив себе спершу Бабом (врата месії), а потім "месією-Махді". Шиїтськими муджтахидами він був визнаний єретиком і пізніше страчений. Один з учнів Баби оголосив себе Багаулла (блиск Божий), пророком, покликаним своїм вченням замінити Коран. Бахаїзм претендує не більше, не менше, ніж на універсальну релігію, обіцяючи покінчити з національними, державними і соціальними межами та створити єдину мову для всіх. Протиставляючи себе ісламу і терплячи гоніння з боку шиїтського духовенства, бахаїти, завдяки сектантської спайці, поступово прибрали до рук частину іранської економіки, але головні свої центри досі тримають в США і Німеччині, а штаб-квартиру в Хайфі (Ізраїль). Прикриваючись різними релігійними личинами, вони являють собою щось на зразок мусульманського масонства, служачи об'єктивно цілям обраного народу, якому наказано, відповідно до Старого завіту, "пасти народи жезлом залізним".

        Недарма імам Хомейні ставив в один ряд сіоністів, (винних у стражданнях понад мільйона позбавлених даху над головою мусульман), і їх агентуру в Ірані. Ховейда, здійснюючи гучні заяви шаха про модернізацію заради створення "великої цивілізації", не тільки сприяв проституюванню культури на західний зразок, але й заохочував розкраданні національних багатств сотнями американських і європейських фірм, руйнування сільського господарства і відтік "зайвого" сільського населення в міські околиці, де з люмпенів плодилися злочинці.

        Схема, тепер уже знайома читачеві, доповнювалася повним підпорядкуванням американському диктату. Великі нафтові багатства країн Перської затоки передбачалося експлуатувати і захищати від потенційної загрози СРСР не тільки під прикриттям авіаносного флоту США, а й шляхом створення потужної буферної іранської армії, що обійшлося б американцям дешевше, оскільки витрати на неї перекладалися на чужі плечі. У 1970-1977 роках Іран витратив на закупівлю американської зброї більше 6-ти мільярдів доларів. Тільки за один 1980 рік шах збирався витратити на озброєння