Читати книгу - "Дев’яноста хвиля міграції"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ми з Баєм переглянулися й синхронно кивнули у відповідь…
— Завтра мене випускають, — ми стояли з Баєм біля вікна в туалеті й курили. — Вони розібралися з паперами. А що ти?
— А мене, мабуть, викинуть з країни. Може, подамся в Польщу. Проте повернуся і знайду тебе. А згодом поїду до Улан-Батора й одружуся з твоєю молодшою сестрою.
— Тоді мені доведеться зарізати тебе, брате, — посміхнувся Бай, — у нас весілля з іновірцем — це ганьба для родини.
Звечоріло. Ми з Баєм сиділи на нарах один навпроти одного. Раптом Бай затягнув:
— Проволка колючая в три ряда…
— Ого, ти ще й співаєш російською?!
— Я багато пісень знаю, в Улан-Баторі й досі російські канали по телевізору дивитися можна.
— Круто! Тільки давай заспіваємо разом щось таке, щоб іншим було зрозуміло.
За хвилину тишу поліцейського відділку розірвав «Інтернаціонал»:
Вставай, проклятьем заклейменный, Весь мир голодных и рабов! Кипит наш разум возмущенный И в смертный бой вести готов…Ми з Баєм стояли один навпроти одного і горлали, мов навіжені. В якийсь момент я почув, що співаємо не лише ми вдвох — з коридору й інших камер долинало:
Это есть наш последний И решительный бой, С Интернационалом Воспрянет род людской!Затримані, які перебували за стінами, а це турки, поляки, чехи, росіяни та інші, співали разом із нами кожен своєю мовою. Я уявив, що відбувається в приміщенні охорони, а також на вулиці, де спокійні німці простують у своїх вечірніх справах. Я обійняв Бая за плече і, здалося, обійняв усіх, хто перебував у камерах. На душі стало легко-легко…
— Налийте мені ще горілки, — я скорчив настільки жалюгідну гримасу, що стюардеса посміхнулася, — політичним злочинцям зайва порція не завадить.
Мене таки викинули з країни. В паспорті з’явився ще один штамп з «депортацією» та забороною в’їзду до Німеччини. Проте цього разу німці вирішили не ризикувати і посадили мене на літак до Києва. До аеропорту мене привезли в кайданках, але там їх зняли й віддали документи на руки. У літак я пройшов разом із представником прикордонної служби.
— Бажаю успіху, — прощаючись, той віддав під козирок. — Нагадую, що відтепер вам заборонено перетинати кордон Німеччини наступні п’ять років.
Він пішов, а я посміхнувся йому в спину. Навіть якщо вся Німеччина щосекунди нагадуватиме мені, від цього нічого не зміниться. У мене в кишені понад п’ять тисяч марок, яких цілком вистачить, щоб повернутися, куди я захочу і як захочу. Навіть з новим паспортом. А зараз я просто відпочину та відвідаю рідних. У Німеччині в мене ціла купа людей, які сховають, прикриють і обігріють, а вдома лише перспектива вдягнути військові чоботи. Тож, Європо, це лише перша наша зустріч!
— Данке, — я подякував стюардесі, узяв із таці чарчину коньяку, подумав і ткнув пальцем на пляшку у візочку. — А можна всю, щоб я вас більше не турбував?
Дівчина подивилася на мене з жалем, і простягнула пляшку. Ого, французький! А я так і не доїхав до Парижа. Та нічого. Не все відразу…
Літературно-художнє видання
Руслан ГОРОВИЙ
ДЕВ’ЯНОСТА ХВИЛЯ МІГРАЦІЇ
Повість
Copyright © PR-Prime Company, 2013
Видавничий та PR-супровід PR-Prime Company
Відповідальний за випуск Петро Мацкевич
Упорядкування Ксенії Мацкевич
Редактор Анна Грозовська
Коректор Грицько Ліванов
Макет Сашка Шевцова
Оглавление Про автора Дев’яноста хвиля міграції Повість
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дев’яноста хвиля міграції», після закриття браузера.
