Читати книгу - "Око пророка, або Ганусь Бистрий та його пригоди"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Слава Ісусу Христу!
Здається, вони не сподівалися гостя з цього боку, з самої гущавини, бо перелякано посхоплювались із землі, і ніхто з них не відповів іна моє привітання. Я подумав собі, що нічого мені, бідному простакові, робити між ними, і вже збирався минути їх і йти в ліс. коли чую, один з них кличе:
— Гей, пане аркуаріус!..
Ніколи не чув я такого олова і, не озиваючись, мовчки йду далі.
— Ге-гей, куди ж ти? — кричить до мене той самий голос. — Від татар чи на татар?
Озирнувшись, бачу, що це кричить хлопчина років чотирнадцяти, менший за мене, одягнений по міському, але у витертому й трохи полатаному гермачку[7], у повстяній шапці, надітій набакир і прикрашеній півнячим пером. Обличчя в хлопця щире й приємне, очі цікаві, він сміється до мене і глумливо дивиться на лук, що стирчить з-за мого плеча.,
— Не татарин я і ніякий не аркуарій, — кажу тому підліткові, бо мені вже ставало прикро, що він глузує з мене.
— Аркуаріус — це лучник, — пояснює підліток і додає:— «ГриГриГрицю, іди ж, хлопче, до школи, коли не вмієш по латині».
Я подумав, що він жартівник і що проти його язика я не встою, бо мені, голодному і втомленому, скоріш до плачу було, ніж до жартів, отож і вирішив зійти йому з дороги. Тільки тепер я помітив, що з одного боку між дерев уже добре пробивається світло, значить близько чисте поле, і жваво попрямував туди.
— Стій же, чоловіче! — знову гукає підліток з півнячим пером на шапці і, скочивши з місця, хапає мене за руку. — Невже ти хочеш попасти в татарські пута? Чи тобі спішно треба в Дикі поля, до Криму?
— Не рухайся, присядь! — закричали й інші, що були на поляні.— Як тільки ти виставиш лоба з лісу, то й до нас покажеш їм дорогу, кат тебе забирай!
Верещать на мене всі разом так, що не зрозуміти, чого вони хочуть, аж поки той підліток не гримнув на них:
— Ви своїм криком швидше покажете дорогу, ніж він! Такий зчинили вереск, що справді було б дивно, коли б татари не почули, навіть якби у себе вдома, на Перекопі, були!
Одразу ж зробилося тихо, хоч мак сій, а один чолов’яга з великими вусищами, гострою бородою і з заржавленою шаблею при боці, який до цього мав страшний погляд і показував таку мужність, ніби збирався гризти татар зубами, мов горіхи, тепер, почувши слова підлітка, зблід як полотно і покірно сів на траву, трясучись від страху.
— Коли б то ми всі бували на війнах, як ось пан Григор, — усміхаючись самими очима, казав далі моторний хлопчина з півнячим пером на шапці,— і мали при боці отакий меч, жахливо пощерблений об татарські потилиці, то я був би зовсім спокійний, а ви могли б кричати, як завгодно. А що, пане Григор, ви, певно, не боїтеся татар?
— А чого б це я мав боятися? — відповідає чоловік із гострою бородою і надувається, і вуса крутить, і знову грізно позирає довкола, аж очі в нього перевертаються, а сам при цьому хропе, як лев. — Чи для мене татари — новина? Хррр! Нехай лиш котрий покажеться! Хррр! — і, кажучи це, вдарив по шаблі.
— Хто міг би сказати, — продовжує розповідати цікавий підліток, який мені дедалі більше подобався, — що цей лицарський муж, пан Григор, до кравецького цеху належить! Така гетьманська душа, а мусить розважатися голкою і ножицями! Пане Григор, а скільки ви вбили турків під Хотином?
— Кат би їх там рахував! — каже пан Григор із грізним поглядом, — але коли б кожний з тих, що там були, діяв так само, як я, то до ночі ми перерубали б ту погань! Хррр!
Хлопчина з півнячим пером моргнув до мене, а тому, що замолоду пустун пустуна завжди легко зрозуміє, я схоплююсь на ноги і, вдаючи переляк, питаю:
— А що це там рухається між деревами?
Тільки но я сказав це, як пан Григор увесь зіщулився, і відразу з лицаря баба стала, трясеться, очима милосердя просить.
Усі почали сміятись, а було на поляні ще два мулярчуки і один чемний ремісник, котрий працював у золотарів, а тепер ішов до Львова шукати роботи. Пан Григор знову нажив вуса і нахмурив брови по гусарськи, потряс своєю шаблюкою і, дивлячись на мене, сказав дуже войовничо:
— Цьому смаркачеві, видно, заважають вуха, хррр! Я швидко йому пообрізую їх, хррр! Коли, ти зроду боягуз і душа в п’яти тікає від самого шелесту листя…
— То не лякай таких лицарів, як пан Григор, — докінчив веселий хлопчина. — Пане майстер, хррр! Що у вас так дзвонило хвилину тому, ваші ножиці чи зуби?
Посміливішав я трохи й питаю цікавого хлопчака, котрий, як я пізніше довідався, називався Урбанко, чому вони тут сидять і звідки їм спало на думку базікати про татар. Він розповів, що за кілька миль від Львова несподівано з’явилися татари, попалили села навкруги міста, пролили багато крові, награбували скільки хотіли і, що найсумніше, забрали в ясир, напевно, кілька тисяч людей. їх орда вже почала вертатися додому, але малі загони ще крутяться і рвуть, що вдасться.
Рятуючись від чуми, — продовжував розповідати
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Око пророка, або Ганусь Бистрий та його пригоди», після закриття браузера.