Читати книгу - "Помста професора Моріарті"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Кроу, збентежений, пішов слідом за нею до віталеньки, де, як він задоволено відзначив, змін відбулося небагато.
— Хто ця жінка, Сильвіє? — цього разу вже рішуче запитав він, ледве причинивши двері.
— Сюрприз, Ангусе. Я гадала, ти будеш задоволений. Це Лотті, куховарка.
— Куховарка? А що їй у нас робити?
— Ангусе, вона наша служниця. Зрештою, ми посідаємо в світі певне становище, а ти обіймаєш важливу посаду в Скотленд-Ярді.
— Яку важливу посаду?
— Ну, тебе обов'язково підвищать по службі, і тоді…
— Звідки ти взяла, що мене підвищать? Коли хочеш знати, мене спіткала велика невдача на нинішній посаді, і буде добре, якщо до кінця тижня я взагалі не вилечу звідти. З якої речі тобі заманулося привести сторонню людину в нашу сім'ю, до нашого… — Кроу на мить завагався. — … До гніздечка нашого кохання?
— Я думала, ти будеш радий, — розплакалася Сильвія. — Це піднесло б нас в очах суспільства. — Вона заплакала гучніше й зашморгала носом. — Це звільняє від нудної одноманітної роботи. — Сильвія зовсім розридалась, і тут же вигукнула. — Ввійдіть! — Вигукнула абсолютно спокійним голосом, відповідаючи на стук у двері. Сльози на очах ураз висохли.
— Вечерю подано, — оповістила сухоребра Лотті.
Вечеря ще більше зіпсувала настрій Ангусові Кроу. Перед тим, як іти до їдальні, він намагався заспокоїти дружину, посилаючись на свою нервозність від перевтоми й запевняючи її, що, звичайно, не хоче, щоб вона нудьгувала. Вечеря виявилась нерадісним доказом того, що було ясно від самого початку: Сильвія в готуванні участі не брала. Суп удався водянистий, овочі недоварені, м'ясо пересмажене, про яблучний пиріг взагалі краще й не говорити.
Після вечері Кроу трохи випив і, насупившись, терпляче слухав монолог дружини про те, які проблеми їй довелось розв'язувати, поки він був відсутній. Зрештою, стомившись слухати, Кроу оголосив, що час уже лягати, не лишаючи ніякого сумніву щодо своїх намірів. Він подумав — принаймні в ліжку служниця не замінить Сильвію, не для цього ж її найнято. Та й Сильвія була завжди охоча до ліжка й добре знала, що і як там робити.
— Ангусе, я не винна… — Очі місіс Кроу знову наповнилися сльозами. — Я не маю влади над фазами місяця. Мені так жаль, любий…
Ангусові Кроу лишилось хіба що теж заплакати. Гіркоту невдачі з професором Моріарті він мріяв підсолодити домашнім щастям. Підійшовши до свого улюбленого крісла, Кроу сів і заходився переглядати листи, що надійшли, поки він їздив до Америки.
Головним чином там були всілякі рахунки та короткі звістки від родичів, але зверху лежав лист, принесений посильним сьогодні вранці. Глянувши на почерк, Кроу відкрив його першим. Як він і подумав, лист був з вулиці Бейкер-стріт, 221-В:
«Шановний Кроу!
Не знаю, чи Ви вже повернулися з наших колишніх колоній. Якщо ні, цей лист Вас почекає. Ви, певно, маєте свіжішу інформацію, ніж я, проте сьогодні мені стало відомо дещо про нашого друга. Тому був би вдячний, якби ви знайшли можливість зустрітися зі мною в зручний для Вас час.
Щиро, Ваш колега Шерлок Холмс».
— Вам відомо про так звану «преторіанську охорону» Моріарті? — Холмс стояв спиною до каміна, дивлячись на Кроу, який зручно вмостився в плетеному кріслі.
— Звичайно, відомо.
Кроу домовився зустрітись із Холмсом наступного дня після свого приїзду і незадовго до п'ятої, коли Холмс мав бути сам, постукав у парадні двері.
Відчинивши йому, місіс Гадсон сказала, що містер Холмс ненадовго відлучився, просив вибачити й наказав їй потурбуватися, щоб гість не нудьгував, поки він повернеться.
Коли за п'ятнадцять хвилин Холмс повернувся, перед Кроу вже стояла таця з чаєм, свіжою здобою та домашнім суничним варенням.
— Сидіть, сидіть, будь ласка, Кроу, — сказав Холмс, увійшовши до кімнати. — Добре, що почекали. Здається, ви схудли. Сподіваюсь, американська гостинність не вивела з ладу ваше травлення.
Кроу впало в око, що Холмс розшарівсь і здавався трохи втомленим та неспокійним. Це тому, пояснив сам Холмс, що він поспішав повернутися до п'ятої. Він поклав на стіл кілька допіру принесених пакуночків, на одному з яких поліцай побачив етикетку аптеки: «Чарлз Бігналл, АПС, Орчард-стріт».
Коли вони залишились удвох, Холмс попросив Кроу розповісти про свою поїздку до Америки.
Ангус Кроу описав усі стадії свого розслідування, закінчивши невдалою спробою схопити професора на гарячому в Сан-Франциско: тоді він, Кроу, був так близько й водночас так далеко від успіху. Та не встиг ще закінчити своєї розповіді, як Холмс запитав, чи відомо йому про «преторіанську охорону».
— Спочатку в цій зловісній банді було четверо, — сказав Холмс. — Язичник-китаєць Лі Чао, нікчемний, слизький Ембер, грабіжник Алберт Спір і пройдисвіт Пейджет. З весни дев'яносто четвертого року їх лишилося троє.
— Про Пейджета я знаю, — зауважив Кроу. — Було, здається, ще двоє. Назвати імена я поки не можу. Майже немає сумніву, що китаєць, Ембер і Спір були в Америці разом з нашим знайомим.
— Добре, — серйозно подивився на детектива Холмс. — З вірогідних джерел мені відомо, що принаймні Ембер повернувся до Лондона. Позаминулої ночі його бачили в кількох таких місцях, де нам з вами, щоб не накласти головою, довелося б попокрутитись. У мене свої, особливі можливості тримати ці місця під наглядом, — невесело пожартував він.
— Отже?
— З досвіду я знаю: там, де з'являються члени так званої «преторіанської охорони», слід чекати й професора.
Кроу нічого не лишилося, як погодитися з цим. Власні невдачі видавалися тепер ще більшими, а що Холмс ніяк не прокоментував його американських пригод, то це, здається, підкреслювало невелику користь від тієї поїздки.
І все ж Ангус Кроу залишив Бейкер-стріт з легким серцем. Можливо, тепер вони були ближче до мети, ніж гадалося.
Завтра він про все доповідатиме в Скотленд-Ярді, а зараз повинен вертатися на Кінг-стріт, до світських претензій своєї дружини. Має якомога обережніше, уникаючи непорозумінь, розв'язати цю
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Помста професора Моріарті», після закриття браузера.