Читати книгу - "Червоне доміно"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— До Франкфурте?
— У нас мало часу. Прошу вас зважати на те, що, можливо, ви більш не повернетесь сюди.
— Що ж усе-таки скоїлось?
— Про це, — сказав він, — ви дізнаєтесь, коли буде треба.
Молодик поставив машину на якійсь вузенькій вуличці, потім ми пішли назад, аж поки не наблизились до воріт; тут була прибита маленька непомітна вивіска: з неї можна було довідатись, що канцелярія торговельного агентства фірми Голгер і К° міститься на третьому поверсі.
На сходах тхнуло вапняним розчином і фарбами.
— Ми саме недавно переїхали сюди, — пояснив молодик. — І майстри ніяк не закінчать ремонту. Ви тільки погляньте на цей бруді.
— І часто ви переїжджаєте?
— Кожні три місяці. Ми вже звикли до цього. На цей раз під маркою торговельного агентства.
Двері до коридору на третьому поверсі стояли відчинені. Ми змушені були пробиратися поміж безладно розставленими ящиками, меблями й згорнутими килимами. В сусідньому приміщенні, де згодом, очевидно, міститиметься секретаріат, поралася якась бліда дівчина.
— Старий уже прийшов?
— Обидва там. Сказали, щоб ви зразу пройшли до них.
Кімната, куди ми зайшли, з першого погляду здавалася звичайним кабінетом: письмовий стіл, кілька крісел, стіл для засідань; усі стіни обшито дерев'яними панелями. Але трохи згодом я помітив, що в цю кімнату не проникає денне світло. Вікон не було. Тільки неонові рурки давали потрібне освітлення. А втім, це приміщення, очевидно, бездоганно вентилювалося. Повітря тут було свіже й приємне, дарма що в попільничці лежала гора недокурків.
Коли ми зайшли, з крісел підвелося двоє чоловіків: Фабріціус і низенький худорлявий чоловічок, якого я бачив уперше. Шкіра на його обличчі була зморшкувата, тютюново-брунатного кольору, руки — теж у зморшках, старі. Я зразу підмітив його високий лоб і швидкі бігаючі очі, схожі на очі хижого птаха.
— Фрейлейн Ніфергельт і пан Томас. — відрекомендував нас низенькому Фабріціус. — А це містер Фрезер із американської секретної служби.
Низенький, перш ніж подати нам руку, безцеремонно оглянув нас з голови до ніг Коли я потискував йому руку, в мене було таке відчуття, ніби я доторкнувся до якоїсь маленької бридкої тваринки. Іветта, здається, почувала щось схоже. Принаймні вираз обличчя в неї був такий, наче вона проковтнула павука.
— Радий познайомитись! — прогавкав низенький. — Прошу сідати.
Ми зручно вмостилися в кріслах. Праворуч від мене сиділа Іветта, навскоси ліворуч — янкі, а поруч з ним — молодик на ймення Бремель. Фабріціус не сідав. Він поклав на стіл сигари й сигарети, звелів у секретаріаті, щоб нам подали каву, і зрештою почав поратися біля панелей у задній стіні кабінета. Ось за панелями відкрився великий сейф, звідки він вийняв пакет документів, бляшану шкатулку і картонну коробку Усе це він поклав перед нами на столі і лише після того теж сів.
— Ви, напевно, дивуєтесь, — почав він, звертаючись до мене, — що я так несподівано викликав вас?
— Не дуже, — відказав я. — Вже два тижні я чекав цього.
— І у вас завжди є такі передчуття?
— Тут не важко було догадатись. Після того, що скоїлось тринадцятого серпня…
— Ваша правда. Ми потрапили зараз в страшенно неприємне становище. Зв'язок з нашими людьми по той бік перервано. Ми не одержуємо звідти ніяких інформацій. Якщо ми не реагуватимемо якнайшвидше, то Панков із держбезпеки зробить там усе, що схоче. А ми зможемо піти на пенсію.
— Інакше кажучи, ми маємо перебратися на той бік і відновити зв'язки?
Це втрутилася в розмову Іветта.
— Нічого іншого нам не лишається. Пан Томас уже не зелений хлопчисько. Все-таки він має чималий досвід. Я певен, що завдання, яке я приготував для вас, він виконає за два дні.
— Дуже приємно чути це. Але про що йдеться?
— Ось про це.
Він розкрив картонну коробку й вийняв звідти невелику, завбільшки з долоню, іграшку, яка, коли ми придивилися ближче, виявилася моделлю підйомного крана.
— Оце перед вами модель баштового підйомного крана, що має діяти з допомогою гідравліки, — над спорудженням його працює в даний час фірма Штенгель і К°. А оце, — він знову засунув руку в коробку, — модель аналогічного крана, що його монтує народне підприємство по випуску кранів і підйомних механізмів у Лейпцігу, завод № 3.
Він посунув до мене моделі. Обидві вони були однакові за розміром і досить схожі між собою; єдина відмінність полягала в тому, що східнонімецька модель мала дві стріли. А втім, модель західнонімецької фірми була якась елегантніша й красивіша на вигляд, тим часом як модель народного підприємства виглядала незграбнішою й простішою.
Я сказав про це.
— Воно то так. Зате наш кран має іншу ваду, що завдає нам дуже багато прикростей: він не функціонує. А східнонімецькому підприємству начебто пощастило розв'язати проблему гідравліки. Кран у них нібито працює.
— Нібито?
Обличчя Фабріціуса стало ще похмурішим.
— Принаймні так було написано в останньому повідомленні звідти. Відтоді ми не маємо зв'язку з Лейпцігом.
Янкі, який досі сидів з байдужим виглядом, втупивши нерухомий погляд просто себе, враз ніби ожив. Він випростався і показав вказівним пальцем на моделі.
— Оцей, безперечно, працює. Тут я можу побитися об заклад на що завгодно. — Він нахилив у наш бік голову. — Східна зона збирається експортувати цей кран, головним чином, до Центральної й Південної Америки. Він легкий, транспортабельний, економічний і потребує мінімум енергії — чого більше можна вимагати від такого крана?! Центральна й Південна Америки, безперечно, схочуть його купити.
Я зрозумів, куди він хилить.
— Що ви маєте проти такого експорту? Чим це вам дошкуляє?
— А політикою ви, певно, зовсім не цікавитесь, га?
— Ні, чого ж. Я регулярно читаю ілюстровану газету.
Він кивнув на мене швидкий погляд, який навряд чи можна
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Червоне доміно», після закриття браузера.