BooksUkraine.com » Сучасна проза » Щасливі кроки під дощем 📚 - Українською

Читати книгу - "Щасливі кроки під дощем"

188
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Щасливі кроки під дощем" автора Джоджо Мойєс. Жанр книги: Сучасна проза / Любовні романи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 26
Перейти на сторінку:
життя – якийсь чортів гармидер.

– Завтра вранці. Лише ти та я. Слухай, першого разу тобі таки краще виїхати зі мною, ніж із нею, згодна?

Вона підвела на нього очі. Том усміхався.

– Ти ж знаєш, що вона з’їсть тебе на сніданок. Найбезстрашніша вершниця в усій південній Ірландії, ось хто ця жінка. Досі їздила на полювання з хортами, доки Герцог не закульгав.

– Я зламаю шию. І ви всі жалкуватимете.

– Я так точно. Не зможу нести тіло всю дорогу назад лише однією рукою.

* * *

Але наступного ранку їй знову вдалося відкрутитися від Тома. Цього разу, однак, вона мала вагому підставу.

– Так. Я маю поїхати майже на весь день, а місіс Г. буде дуже зайнята, тож я просила б тебе подбати про свого дідуся.

Її бабуся вбралася у свій «міський» одяг. Принаймні Сабіна припустила, що це її одяг для міста: уперше вона бачила її в чомусь, окрім твідових штанів і гумових чобіт. На ній була темно-синя вовняна спідниця невстановленого, але явно старого походження, темно-зелений кардиган поверх светра з круглим викотом, а понад усім – усюдисуща стьобана зелена куртка. Бабуся також надягла на шию нитку перлів і зачесала волосся назад так, що воно лежало нерухомо, як завжди у старих людей – хвилями, а не її одвічне сторчма.

Сабіна втрималася від бажання спитати, чи йде вона пиячити. Якось здогадалася, що бабуся не побачить у цьому нічого кумедного.

– Куди ви їдете? – спитала вона без цікавості.

– До Енніскорті. На зустріч з інструктором, хочу продати йому одного з наших однорічних лошат.

Сабіна зітхнула з погано прихованою нудьгою – слова вилітали з її голови, не встигнувши там затриматись.

– Отже, твій дідусь захоче пообідати рівно о першій. Він спить у своєму кріслі нагорі, тож потурбуйся розбудити його заздалегідь, принаймні за годину, адже він, імовірно, забажає привести себе до ладу. Місіс Г. приготує йому обід і залишить у малій кухні біля їдальні, і твій теж, щоб йому не довелося їсти на самоті. Але ти мусиш накрити на стіл, бо вона буде зайнята цього ранку, розноситиме падалиці по сусідах. Не турбуй Тома в стайнях – у хлопців багато роботи. І не пускай собак нагору. Учора Берті знову забрався в кімнату твого дідуся і з’їв його щітку для волосся.

«Те ж мені, велика втрата, – подумала Сабіна. – Йому й чесати залишилося волосини дві».

– Я повернуся після обіду. Усе зрозуміла?

– Обід о першій. Не запізнюватися. Не турбувати Тома. Не турбувати місіс Г. Не пускати собак нагору.

Якусь мить бабуся дивилася на неї своїм на диво порожнім поглядом, так, що Сабіна не могла збагнути, чи помітила вона її бунтівний тон, чи це проходить повз її вуха, як-от у Сабіни з тим, що кажуть про коней. Потім бабуся натягнула на голову хустку, міцно зав’язала кінці під підборіддям і з коротким ласкавим прощанням до Белли, яка нетерпляче стояла біля її ніг, хутко вийшла крізь парадні двері.

Сабіна постояла в проході ще кілька хвилин, доки грюкіт дверей, розійшовшись луною, не затих, а тоді озирнулася навколо, гадаючи, чим себе зайняти. Здавалося, саме за цим заняттям і проминало чимало її часу тут. Усе те, що без зусиль насичувало її дні вдома, – «MTV», інтернет, спілкування телефоном із друзями й просто безцільні прогулянки районом Кір-Гарді, щоб глянути, що відбувається навколо, – усе було в неї відібрано, і залишився цей безкрайній порожній простір, який треба було чимось заповнити. Не так багато часу вона могла витратити на наведення ладу в себе в кімнаті (до того ж від цього бірюзового килима їй ставало фізично зле), а якщо не любиш коней, то що в біса лишалося?

Виходити надвір вона не хотіла, бо знала, що Том одразу почне чіплятися до неї, щоб покаталася на тому дурнуватому поні. Дивитися телевізор не могла, адже денні програми наганяли сум. А востаннє, коли потайки спробувала ввімкнути його ввечері, її барабанні перетинки в буквальному сенсі мало не луснули.

– Тільки так твій дідусь може слухати новини, – прокричала місіс Г., яка поспішила нагору дізнатися, що за шум. – Краще облиш це.

Щовечора о дев’ятій, де б Сабіна не була в будинку, до неї долинав громоподібний рев заставки новин. Її дідусь сидів, вдивляючись в екран, наче йому все одно важко було чути, а ті, хто був навколо, читали свої газети, чемно вдаючи, що не глухнуть.

І все ж, думала вона, повільно підіймаючись сходами з Беллою позаду, без бабусі було якось легше. Вона й не усвідомлювала, як нервувалася через присутність літньої жінки, доки її відсутність не відкрила цього доти невідомого відчуття спокою. Пів дня свободи. Пів дня нудьги. Вона не знала, що гірше.

Добру годину Сабіна провела, лежачи в ліжку, гучно ввімкнувши музику в навушниках і читаючи халтурну книжчину, яку принесла їй місіс Г. Ця жінка явно вирішила, що розуміє потреби юних дівчат, – романи та щоб побільше тістечок, – і, зважаючи на те, як почувалася Сабіна, місіс Г. розуміла все майже правильно. Це була не зовсім література. Однак там було багато пристрасних зітхань. Жінки поділялися на хвойд, які зітхали з погано прихованим жаданням за далекими героями-чоловіками, що саме намагалися врятувати світ, і непорочних дів, які зітхали зі стриманою тугою, коли ті самі герої вміло спокушали їх. Лише чоловіки насправді щось робили. Жінок або вбивали (хвойд), або чіпляли чоловіки (дів). І, попри всі зітхання, справжнього сексу там було відносно небагато: Сабіна спершу погортала сторінки, щоб перевірити. Можливо, це й означає жити в католицькій країні. Багато зітхань, а більше особливо нічого й не відбувається.

– Як у тебе, Белло, – казала вона, гладячи собаку в себе на ліжку.

Зітхання змусили її пригадати Діна Бакстера. Якось вона мало не поцілувала його. Не те щоб він був першим: вона цілувалася з багатьма хлопцями, а з деякими заходила й далі від поцілунків, хоча й не так далеко, як більшість її знайомих дівчат. Вона знала, що він фліртує з нею. Вони сиділи на стіні житлового масиву після заходу сонця, і він був зовсім близько й жартував з нею так, що вона штурхнула його, а він штурхнув її у відповідь – усе це насправді було лише приводом, щоб торкнутись одне одного. І вона знала, що, напевно, вони поцілуються, і була не проти, адже він подобався їй уже давно й був хоч і кумедним, та не надто напористим і не з тих, хто потім розбовкує все своїм приятелям. До того ж він не вважав її дивачкою за те, що в її домі повно книг, а мати вдягається в секонд-хенді. Він навіть сказав деяким дівчатам

1 ... 15 16 17 ... 26
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щасливі кроки під дощем», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щасливі кроки під дощем"