Читати книгу - "Отаман Зелений, Роман Миколайович Коваль"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Чи треба інших фактів і аргументів на доказ того, що боротьба мала національний, а не класовий характер, як переконують росіяни, котрі, мовляв, прийшли з півночі допомогти українській бідноті скинути владу «українських панів». Насправді ж була Визвольна боротьба, коли наша нація намагалася скинути вікове панування росіян. Війною пішли москалі не проти української буржуазії — її навіть не існувало! Вони прагнули знову накинути ярмо на наш народ, щоб і далі експлуатувати його. Тому й намагались поділити українців на бідних і багатих, «расслоить село», розколоти наше суспільство, нацькувати батька на сина, брата на брата і назвати це громадянським конфліктом, громадянською війною, хоч насправді це були Визвольні змагання українського народу за свою незалежність… Та й дані, якими оперують окупанти, суперечать їхнім же висновками, адже саме з комуністичних книг відомо, що між 1 квітня і 15 червня проти «совласті» спалахнуло 328 повстань [10, с. 47]. Цю цифру подав авторитетний для росіян Хаїм Раковський у своїй праці «Борьба за освобождение деревни» (1920) [52]. Зауважмо, не повстань бідняків проти «українських панів», а українців проти московської комуни! Свідчення Раковського показує ставлення нашого народу до совєтської влади — насправді диктатури чужинців.
Москва все це розуміла. Ще на початку 1918 р. на т. зв. 1-й Всеукраїнській нараді більшовиків визначний російський комуніст Александров змушений був визнати: «Нам приходится воевать против почти всего украинского народа, а не против [Центральной] рады». Подібно висловився й Володимир Затонський: «Получается иностранное вмешательство в местные дела, получается национальная борьба» [38, с. 61].
Те саме свідчив й інший зрадник Михайло Полоз (Полозов), колишній член Центральної Ради. В телеграмі заступнику наркома іноземних справ РСФСР Л. Карахану і Й. Сталіну він реально змалював політику московських більшовиків в Україні. Подаю її в перекладі на українську мову. «Політика в Україні провадиться всупереч всьому, про що ми говорили між собою. За такого курсу ви зможете втриматися (та й то навряд), лише опираючись на інонаціональну збройну силу… Внаслідок поголовного розгону всіх тих Рад, де не було комуністичної більшості, і призначення комуністичних ревкомів та виконкомів загрозливо зростає антисемітська пропаганда, оскільки в комісари, виконкоми і ревкоми від комуністів потрапляють головним чином євреї як найбільш активний елемент міст… Агентами на місцях репресується все українське… Зриваються портрети Шевченка… Арештовуються люди, які стоять на радянській платформі і які допомагали радянським військам, тільки за те, що вони українці… Через таку політику — сильне незадоволення селянства… Я був найближчим свідком падіння 4-х українських урядів — стверджую, що нинішній стан українського радянського [уряду] надзвичайно небезпечний» [59, с. 114–116]. Події весни 1919 року підтвердили прогноз запроданця Полоза.
«За вільну Україну, проти жидів і руських»
Історик-чекіст Борис Козельський (справжнє прізвище Бернард Вольфович Голованівський. — Ред.) оцінював український повстанський рух як явище «набагато небезпечніше й серйозніше», ніж «регулярна петлюрівська армія» [33, с. 9].
Козельський зазначав, що Зелений «дуже добре закріпився у своєму районі, витиснув звідтіля радвладу, обернувши захоплену смугу на добре зміцнену позицію. Цьому надзвичайно сприяв географічний стан Трипільсько-Ржищівського району. Маючи в себе правий високий берег Дніпра, Зелений, з одного боку, забезпечив себе від нападу з Лівобережжя, а з другого — припинив переправу через Дніпро, що саме в цьому місці звужується, а з боку залізниці зеленівський район охороняла сила озброєних повстанців. Провівши мобілізацію, Зелений поширив свій вплив і на лівий берег Дніпра (на Переяславський та Золотоноський повіти на Полтавщині), а так само й на сусідні повіти Київщини. Сили Зеленого виросли до 30.000 — 35.000 повстанців. Таким чином під боком української столиці була велика територія, охоплена вогнем повстання, де проводилося формування великого контр-революційного війська…
Легко зрозуміти, до якої міри був розпечений той ґрунт, на якому доводилося будувати робітничо-селянську владу, — продовжував чекіст. — Через ці обставини міць радянської влади забезпечено тільки по великих центрах… Провадити на селі якусь справу можна було тільки під захистом озброєних загонів. Унаслідок радянська влада не могла налагодити будівництва не тільки в селянських закутках, а навіть і по багатьох повітових центрах. Бандитизм своїм безпосереднім наслідком мав те, що селянство про радвладу мало найнеправильніше й невірне уявлення. Воно бачило радвладу тільки з найневигіднішого боку. Воно бачило її представників головним чином тоді, як приїздили продзагони збирати продрозкладку, коли червона армія переслідувала бандитів, коли ЧК ловила проводирів повстань. Партійних і радянських робітників, що провадили б організацію нових форм суспільного будівництва, воно не могло бачити просто через те, що їх швидко забивали бандити, і праця на селі була за справжній подвиг» [33, с. 20, 22].
«Майже всі отамани, — продовжував Б. Козельський, — гаряче нападали на радянську владу під «радянськими» гаслами»… Радянську владу організовано не за класовими, а за національними ознаками…» Що ж до ідеології повстанства, то Козельський оцінив її так: «Хай живе радянська влада! Бий жидів, комуністів, кацапів!» — ось офіційна фразеологія повстанства дев'ятнадцятого року» [33, с. 25].
Подібно оцінювали політику трипільського отамана і його земляки. «Прийшов Зелений до мого батька, — розповідав один із них. — Брат батьків, нежонатий, уже був у Зеленого, тепер Зелений агітував і батька — за вільну Україну, проти жидів і руських…» «За що воював Зелений? Ти не вір тому, що пишуть про нього, мов, бандит був, — свідчив інший трипілець. — Зелений був за вільну Україну, хотів, щоб ми вільними були» [29, с. 21, 22]. Такою була правда.
Імпонує, що у боротьбі за Українську державу Зелений
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Отаман Зелений, Роман Миколайович Коваль», після закриття браузера.