BooksUkraine.com » Класика » Не судилось!, Старицький М. П. 📚 - Українською

Читати книгу - "Не судилось!, Старицький М. П."

116
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Не судилось!" автора Старицький М. П.. Жанр книги: Класика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 35
Перейти на сторінку:
не слово, то й наміряєш шпигнути. Стидно, брате!

Павло. Вибачай! Ти знаєш, як гірко у мене на душі, то й на язиці перга! Ну, поговоримо ж любенько: треба повінчатись і найхутче,- це раз...

Михайло. Та як же його зразу укоськати моїх батьків? Трудна річ, тут треба поволі.

Павло. Що? Ти сподіваєшся ще на згоду з своїми?

Михайло. Атож!

Павло. Ха-ха-ха! От ушкварив! Та швидче в мене на долоні волосся виросте, ніж це станеться; і в думку собі не клади!

Михайло. Чого ти так думаєш? Тепер не ті часи, щоб вони мою волю захотіли в’язати, та й люблять,- не чужий же я?

Павло. Тим-то, що люблять, то й будуть рятувати тебе; це ж для них «бесчестие званню».

Михайло. А як я не схочу їхнього рятунку?

Павло. Проклянуть. Тут уже так і клади: прийдеться з родом поламати навіки!

Михайло. А далі що?

Павло. Жити своїми руками і завойовувати невпинною працею собі щастя.

Михайло. Трудне щастя...

Павло. Звісно, шлях терновий; треба з певними силами рушати в дорогу. Але я тебе на цьому шляху не покину, вір!

Михайло. Знаєш, і піп не повінча без согласія батьків...

Павло. Пусте! Ми вже про це балакали з дядьком твоїм; він домовить і попа!

Михайло. Правда, правда; тут єдиний дядько поможе. Тільки почекай!

Павло. Що, страшно зразу одцуратися од панських розкош і придоб?

Михайло. Не страшно, а безглуздо, не спробувавши броду, кидатись у воду. Коли все одно ламати, то чому не зробити проби? Ану ж переконаю їх і випрошу згоду? Батько мій чоловік про́стий і не надто уже лихий; мати драматургію нехай і зробить, але...

Павло. Тож-то, що але; одкриєш таїну та гвалту наробиш! Слухай мене: кинь оті проби, їдьмо мерщі з Катрею: адже над нею висить тяжкий меч!

Михайло. Як же його так зразу? Та от візьми, щоб поїхати повінчатись, упорядитись як-небудь треба грошей; то як же я обійдусь без батька?

Павло. Так-так, правда... дарма! У мене оце умерла тітка і по духовній одписала тисячу карбованців; вони там мені й прислані опекою. Візьми їх, серце!

Михайло. Спасибі, друже! Але остатніх твоїх грошей не візьму: коли я і чим їх віддам?

Павло. Не плети абичого, тут діло іде про чоловічу жизнь, а ти будеш у якісь гоно́ри грати! Хіба лишень для того, аби крутить!

Михайло (чуло). Друже мій, Павле! Невже ти мене важиш за паршиве ледащо? Невже я буду здатен усе, що придбав найкращого у своїй душі, закинути ласощі ради? Невже ти мені більше не ймеш віри? Чи ж я упав так низько, чи безповоротну підлость вчинив? Чого ти мене кривдиш - що я один раз хочу побалакати з батьком за неї?.. Таж я серце своє готовий оддати за Катрю...

Павло. Угамуйся, друже! Вибач мені: може, справді у мою голову одне погане лізе? (Пригорта його). Тільки слухай, коли уже наважився з старими побалакати, то не одсовуй справи! Бо, не дай боже, дійде чутка до двору, то сяк чи так,- а замордують твою милу.

Михайло. Я сьогодні конешне перебалакаю, а там, як не в лад, то я мерщій - до вас.

Павло. Ну, як знаєш; тільки поводься, як твоє серце прокаже, та не бари діла! Я ще з тиждень пробуду в цих краях у дядька. У його й гроші твої лежатимуть.

Михайло. Не вимагай мене, серце, за гроші: вони тобі знадобляться на чорний день.

Павло (устає). Ти знов своє? Твоє діло та Катрине і є той чорний день: мені ваше діло дороге; то не смій мені й писнути, бо, їй-богу, ще поб’ю!

 

Михайло, усміхаючись, обніма Павла.

 

А мені на чорта вони, оті гроші! Поки оці мозольні руки не одсохли,- працюватимуть; та чи багато мені й треба!.. На діло - друга річ, а для мене самого...

Михайло. Поки самого, а - усміхнеться доля, то й власного щастя заманеться...

Павло. Кому, нам? Гай-гай! Не на те пішли! Нам, лихом битим боякам, не про своє щастя дбати! Наша доля, Михайло, може, десь у тумані гойдається на гілці... Ну, прощай! Не дбай же тільки про себе самого, а пам’ятай, що в твоїх руках чужа жизнь! (Хутко обніма і виходить).

 

Михайло проводжа.

 

Вихід III

 

 

Михайло сам; вертається з рушницею.

 

Михайло. От тобі і щастя! Швидко минув чарівний сон: розбуркав Павло грубо, жорстоко,- і сувора доля, з турботами, з нуждою та скрутою, грізно стала перед очима... (Бере рушницю, опирається на неї). Але Павло правду казав: страшно за мою зірочку! Треба рішатись батьку сказати. Тільки як його підійти? Язик не повернеться. Коли б як наздогад; або призвичаїти потроху до цієї думки... А може, матері перше сказати, попросити? Просто голова туманіє... А треба, треба! (Замислившись, іде).

 

Декорація хутко міняється.

 

 

 

Дворище Дзвонарихи. Направо хата, збоку сінешні двері; за хатою садок. Ліворуч - тин і причілок другої хати, Дмитра Ковбаня. Просто - повітка й ворота; за ними йде вулиця. По той бік мріють городи, а над залено́чком садків здаля сяє хрест і баня церковна. Вечір. Спочатку ясно, а під кінець сонце заходить і сутеніє потроху.

 

 

Вихід І

 

 

Дзвонариха

1 ... 15 16 17 ... 35
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не судилось!, Старицький М. П.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Не судилось!, Старицький М. П."