Читати книгу - "Вмираюче світло, Джордж Мартін"

Дерк завмер на порозі, важкі дерев'яні двері, які він штовхнув не замислюючись, широко відчинилися. Вони повернули голови в його бік і дивилися на нього чотирма парами очей. Останнім повернувся Вікарі, коли закінчив фразу. Гвен запросила Дерка на сніданок напередодні ввечері (його одного, бо Руарк і кавалаанці намагалися уникати зустрічей, коли це було можливо), і час був цілком підходящим – нещодавно зійшло сонце. Але він побачив у кімнаті зовсім не те, що чекав.

Їх було четверо у величезній, гучній вітальні. Гвен, непричесана, із заспаними очима, сиділа на покритій шкірою дерев'яній кушетці перед каміном, який, як і раніше, охороняли фантастичні чудовиська. Гарс Джанасек височив за її спиною, схрестивши на грудях руки, а Вікарі та незнайомець стояли один проти одного біля каміна. Усі троє чоловіків мали при собі зброю. На Джанасекі були штани з крагами та сорочка з м'якої темно-сірої тканини з високим коміром та двома рядами чорних залізних гудзиків. Коротший правий рукав його сорочки відкривав погляду масивний залізний браслет, на якому слабо світилося каміння. Одяг Вікарі теж був сірого кольору, але глибокий виріз сорочки без гудзиків доходив майже до пояса, і на його темних волохатих грудях виднівся жадеїтовий медальйон на залізному ланцюжку.

Незнайомець першим заговорив із Дерком. Він стояв спиною до дверей, але обернувся слідом за рештою і насупився. Будучи на цілу голову вище і Вікарі, і Джанасека, він здавався гігантом порівняно з Дерком навіть на відстані кількох метрів. Темряву його засмаги підкреслювала молочна білизна костюма, що виднівся з-під короткого фіолетового плаща. Сіре волосся з білими пасмами спускалося до плечей, обсидіаново-чорні очі на засмаглому обличчі, збородженому зморшками, дивилися вороже. Також пролунав його голос, коли він, окинувши Дерка поглядом, сказав лише одне слово:

– Геть!

– Що? - перепитав Дерк, усвідомлюючи, що дурнішу репліку і навмисне не придумаєш.

- Я сказав, йди, - повторив гігант у білому. Як і у Вікарі, засучені рукави відкривали для огляду два майже однакові за формою браслети: срібний із жадеїтами на лівій руці та залізний із глоустоунами на правій. Але пістолет на боці був неначе близнюком зброї двох інших кавалаанців.

Вікарі склав руки на грудях так само, як Джанасек.

- Це мій дім, Лорімаар благородний Брейт. Ви не маєте права так розмовляти з людиною, яка прийшла на моє запрошення.

- На запрошення, якого самі ви не отримували, - додав Джанасек з отруйною усмішкою.

Вікарі повернувся до свого тейна і різко похитав головою. Дерк зрозумів, що цей жест означав заборону, але що він забороняв?

— Я прийшов до вас із серйозним приводом для невдоволення, Джаантоні Високорідний Айронджейд, я прийшов для важливої ​​розмови, — пророкував кавалаанець у білому одязі. – Хіба маємо ми з'ясовувати наші стосунки перед чужинцем? - Він знову похмуро глянув на Дерка. - Та ще, як я бачу, перевертнем.

Відповідь Вікарі прозвучала спокійно, але суворо:

- Ми вже про все домовилися, друже. Ви чули мою відповідь. Моя бетейн знаходиться під моїм захистом, а також і кімдіссец, і ця людина, - він махнув рукою у бік Дерка, потім знову склав руки на грудях. – І, якщо вам потрібний один із них, будьте готові взяти й мене.

- До того ж він не перевертень, - з усмішкою втрутився худорлявий рудобородий Джанасек. - Це Дерк т'Ларієн, корарієл Співтовариства Айронджейд, подобається вам це чи ні. – Джанасек повернувся до Дерка і вказав на незнайомця у білому:

– Т'Ларієн, це – Лорімаар Рельн Вінтерфокс Високорідний Брейт Аркеллор.

- Наш сусід, - уперше за весь час розмови промовила Гвен. – Він також живе у Лартейні.

— Далеко від вас, айронджейди, — озвався прибулець невдоволеним голосом. Глибокі складки залягли на його обличчі між насупленими бровами, чорні очі дивилися з холодною злістю на всіх по черзі, доки не зупинилися на Вікарі.

- Ви молодші за мене, Джаантоні Високородний Айронджейд, а ваш тейн ще молодший, і я не хотів би зустрітися з вами на дуелі. Але існують правила, ви їх знаєте не гірше за мене, і ніхто з нас не повинен заходити надто далеко. Високорідна молодь часто наближається до риски занадто близько. Як я помічаю, особливо часто це роблять високородні айронджейди, і…

- І я найчастіше інших високородних айронджейдів, - закінчив за нього Вікарі.

Аркеллор похитав головою.

- Одного разу, коли я був ще нетямущим немовлям роду Брейт, у нас сталася дуель через те, що один перервав промову іншого, як ви щойно вчинили зі мною. Справді, все змінюється. Чоловіки Верхнього Кавалаана розм'якшуються на моїх очах.

- Ви вважаєте мене м'яким? – спокійно спитав Вікарі.

- І так і ні. Високорідний Айронджейд. Ви дивний. У вас є фортеця, ніхто не заперечує, і це добре, але на Авалоні ви просочилися духом перевертнів, що робить вас часом слабкішим і дурнішим. Мені не подобається ваша повія-бетейн, і мені не подобаються ваші «друзі». Якби я був молодший, я прийшов би до вас у гніві і змусив би вас згадати мудрість роду, яку ви з такою легкістю забули.

- Чи означає це, що ви викликаєте нас на дуель? - Запитав Джанасек. – Ви кажете надто різко.

Вікарі розвів складені на грудях руки і жестом зупинив його.

- Ні, Гарсе. Лорімаар Благодійний Брейт не викликає нас на дуель, чи не так, благородний друже?

Аркеллор мовчав на кілька секунд довше, ніж потрібно.

- Ні, - сказав він. - Ні, Джаантоні благородний Айронджейд. Образа не малося на увазі.

- Образа не мала місця, - відповів Вікарі, посміхаючись.

Благородний Брейт не посміхався.

- Дуже добре, - сказав він з жалем у голосі.

Широко крокуючи, він попрямував до дверей, лише на секунду зупинившись перед Дерком, щоб дати можливість поспішно відступити, і, пройшовши двері, попрямував до сходів. Двері зачинилися за ним.

Дерк пройшов до кімнати. Джанасек, насупивши брови і хитаючи головою, вийшов. Гвен підвелася, бліда і схвильована. Вікарі ступив назустріч Дерку.

– Шкода, що ви виявились свідком цієї сцени, – сказав кавалаанець. - Але, можливо, вона щось прояснить для вас. Хоча, повторюю, мені дуже шкода. Я не хочу, щоб ви думали про Верхнього Кавалаана, як кимдисець.

- Я нічого не зрозумів, - сказав Дерк у той час, як Вікарі, поклавши руку йому на плече, повів його в їдальню і Гвен пішла за ними. – Про що він говорив?

- Ах, багато про що. Я вам все поясню, але спочатку маю перед вами вибачитись ще й