Читати книгу - "Наприкінці приходить смерть"

– Я думаю про своїх дітей та про Яхмоса. Я не з тих покірних жінок, які терплять образи, і в мене є свої цілі. Я залюбки скрутила б шию цій дівці. На жаль, це не так просто. Не можна сердити Імхотепа. Але я вірю, що ми врешті-решт щось придумаємо.

* * *

Неначе списом штрикнули рибу – так раптово надійшов лист від Імхотепа. Ошелешені й мовчазні, Яхмос, Собек та Іпі дивилися на Горі, поки той читав із папірусного сувою:

Хіба ж я не попереджав Яхмоса, що він відповідатиме, якщо наложницю мою хтось образить? Довіку ми залишимося ворогами: я супроти вас, а ви супроти мене. Ви не виявили поваги до наложниці моєї, Нофрет, тож я більше не житиму з вами в одному домі! Більше ти, Яхмосе, не плоть від плоті моєї. Собек та Іпі теж не моя кров віднині. Усі ви завдали шкоди наложниці моїй. Камені та Генет засвідчили це. Я вижену вас зі свого дому — усіх вас! Я утримував вас, але більше не буду!

Горі на мить замовк, а потім вів далі:

Жрець Ка, Імхотеп, звертається до Горі. До того, хто лишався вірним мені, — як тобі ведеться, чи здоровий ти, чи щасливий? Перекажи вітання моїй матері, Ісі, моїй доньці, Ренісенб, а також Генет. Дбай ретельно про справи мої, аж поки я не повернуся, і підготуй документ, який засвідчуватиме, що наложниця моя, Нофрет, розділить зі мною майно моє як дружина моя. Ані Яхмос, ані Собек більше не матимуть до мене жодного стосунку, і я не допомагатиму їм, я вижену їх за те, що вони образили наложницю мою. Щодо Іпі, то його попередь, і якщо він дозволить собі завдати Нофрет бодай найменшої шкоди, йому теж доведеться піти.

На мить усім відняло дар мови, а потім Собек знавісніло зірвався з місця.

– Як це сталося? Що батькові наговорили? Хто йому набрехав? І ми це терпітимемо? Батько не може позбавити нас спадку, щоб віддати все майно наложниці.

Горі м’яко відказав:

– Це викличе несхвальну реакцію і вважатиметься неправильним, але закон йому цього не забороняє. Він може робити зі своїм майном усе, що заманеться.

– Вона його причарувала, ця чорна отруйна гадюка, наклала на нього закляття.

Яхмос пробурмотів, геть приголомшений:

– Не можу повірити, цього не може бути.

– Мій батько збожеволів! Збожеволів! – кричав Іпі. – В своїх наказах щодо цієї жінки він пішов навіть проти мене.

Горі серйозно промовив:

– Імхотеп невдовзі повернеться – так він написав. Можливо, на той час він уже заспокоїться. Можливо, він написав це спересердя й передумає.

Пролунав короткий неприємний смішок. То сміялася Сатіпі. Вона стояла в дверях на жіночу половину й дивилася на них.

– То отак ми чинитимемо, о найпрекрасніший Горі? Чекатимемо, що буде?

Яхмос запитально протягнув:

– А що іще ми можемо вдіяти?

– Що іще? – Сатіпі підвищила голос. Вона вигукнула: – Та що тече у ваших жилах? Молоко? Мій Яхмос не чоловік, це я знаю давно! Але ти, Собеку, хіба ти не маєш ліків від цієї халепи? Ніж їй у серце – гірше нам від того не буде.

– Сатіпі! – скрикнув Яхмос. – Батько ніколи нам не пробачить!

– Це ти так кажеш. А я кажу тобі: є різниця між мертвою наложницею та живою! Вона помре, і він знову відкриє душу синам та онукам. І до того ж він не дізнається, як вона померла. Можемо сказати, що її вкусив скорпіон! Ми ж тут усі заодно, чи не так?

Яхмос повільно відказав:

– Батько дізнається, як вона померла. Генет йому розповість.

Його дружина істерично розсміялася.

– Який обережний Яхмос. Милий поміркований Яхмос! Це ти маєш глядіти дітей і виконувати жіночу роботу в задній частині будинку. Поможи мені, Сехмет! Я вийшла за чоловіка, а він не чоловік. А ти, Собеку, з усіма твоїми хвастощами, де твоя сміливість, де твоя рішучість? Клянуся Ра, в мене більше мужності, ніж у вас усіх!

Вона розвернулася й пішла.

Кайт, яка стояла за нею, ступила крок уперед.

Промовила глибоким голосом, в якому чулося тремтіння:

– Правду Сатіпі каже! Вона чоловік, а ви – ні. Яхмосе, Собеку, Іпі – невже ви всі сидітимете і нічого не робитимете? А як же наші діти, Собеку? Покинуті напризволяще, на поталу голоду! Гаразд, якщо ти нічого не зробиш, тоді зроблю я! Ви всі не чоловіки!

Коли вона розвернулася й пішла, Собек зірвався на ноги.

– Клянуся Великою еннеадою[6], Кайт має рацію! Тут мають утрутитися чоловіки, а ми просто сидимо й хитаємо головами.

Він покрокував до дверей. Горі гукнув його:

– Собеку, Собеку, що ти збираєшся робити?

Той, сильний і розлючений, прокричав з дверного отвору:

– Ясно одне, я щось зроблю! І роблячи це, я насолоджуватимусь!

Розділ дев’ятий. Зима: місяць другий, день десятий

Ренісенб вийшла на ґанок і трохи постояла там, прикриваючи долонею очі від сліпучого світла.

Вона була ніби хвора і сповнена безіменного страху. Вона казала собі, знов і знов механічно повторюючи слова:

– Я мушу попередити Нофрет… Я мушу попередити її…

За спиною, в будинку, вона чула чоловічі голоси: голоси Яхмоса та Горі, що зливалися в один, а ще пронизливі та дзвінкі хлопчачі інтонації Іпі.

– Сатіпі та Кайт мають рацію. Немає в цій родині чоловіків! Але я – чоловік! Так, я чоловік, у серці, якщо не за віком. Нофрет кпинила з мене, сміялася з мене, ставилася до мене, як до дитини. Я покажу їй, що я не дитина. Я не боюся батькового гніву. Я добре знаю свого батька. Він просто зачарований – ця дівка його приворожила! Якщо її знищити, у його серці знову з’явиться любов до мене. Це мене він любить найбільше з усіх синів. Усі ви ставитеся до мене, як до дитини. Але ви ще побачите, так, побачите!

Вибігши з будинку, він наштовхнувся на Ренісенб і ледве не збив її з ніг.

Вона вхопилася за його рукав:

– Іпі, Іпі, ти куди?

– Знайти Нофрет. Подивимося, хто сміятиметься цього разу.

– Зачекай хвилинку. Заспокойся. Нам не можна зараз бути необачними.

– Необачними? – хлопець презирливо розсміявся. – Ти точно як Яхмос. Обачність! Поміркованість. Не квапитися ні з чим! Яхмос просто як баба стара. А Собек тільки й уміє, що патякати і вихвалятися. Відпусти, Ренісенб.

Він висмикнув свій лляний рукав з її руки.

– Нофрет. Де ж ця Нофрет?

Генет, яка щойно метушливо вийшла з будинку,