Читати книгу - "Збій системи, Інна Земець"

      - Щоб я ще раз на таку аферу погодилась! Я ледь не сконала за той вечір! – вже пів ранку на Вальку лаюсь і спинитись не можу. – Рада за те, що ви там вдвох з Ігорем гарно час проводите, та нащо мені такі стреси?

        - Вибач, Аня! Ну хто ж знав? Та і не сталося ж нічого поганого, – торохкотіла подруга. – Ти ж просто герой дня! Тепер точно чекай на гарну премію – Сердюк людина щедра, оцінить твою допомогу, навіть не сумніваюсь. А я тобі дякую аж до неба!

Не хочу тих подяк, пів ночі не спала, себе гризла. Насолода виразом обличчя шефа швидко розчинилась в невдоволенні власним вчинком. Подив на його холодному обличчі не вартував таких нервів. Сиділа б собі тихенько, не відсвічувала, так ні ж, влізла на свою голову! Тільки до понеділка заспокоїлась, як новий тиждень збив з ніг, бо розпочався з виклику до кабінету керівника відділу. Він мав для мене повідомлення, що моє звичне робоче місце вже мені не належить. Мене переведено на іншу посаду, інший поверх, іншу роботу. Відтепер - я асистент Великого і Могутнього, а мій кабінет на поверсі топів. Керівник випромінював мегаватти цікавості, але обмежився лише посмішкою, що виглядала для мене ніби вголос промовлене "Спритна дівка!".

       - Я можу відмовитись? – без особливої надії запитала я.

       - Самі у Гліба Демидовича дізнаєтесь, відміняти його накази не в моїй компетенції.

Отже, мене, маленький гвинтик системи, не питаючи закинули в центр механізму, попри мої сподівання і далі продовжувати спокійно працювати на тому місці, яке сама собі обрала. Чим не була засмучена, то це сумою, яку відтепер отримуватиму, та це був хоч і великий плюс, але він не міг анулювати мінуси, яких я бачила все більше. Валя зустріла мене з широченною посмішкою, провела до мого кабінету неподалік від свого.

        - Ось, пані асистентка, обживайся.

        - А де моя попередниця? З’їв з кісточками чи тут рештки пошукати?

     - Заспокойся, нікого не підживаєш – ця вакансія довго вільна була, Микита кілька місяців тому звільнився за власним бажанням.

         - Вірю.

Ляпнула коробку з речами на стіл, роззирнулась – світло, холодно, просторо, ані сусідів ані радості. Випхала подругу за двері, до них чолом притулилася. Чорт забирай, яке нахабство! Підвищенню ніби й радіти треба, та не такому ж безцеремонному. В пошті вже чекали інструкції і документи, а на обід чатував Жіночий Клуб, що відреагував на моє піднесення до неочікуваних висот цілком передбачувано. Жартівливо підбадьорюючи мене, вони дзвінко та радісно сміялись з моєї блискавичної кар'єри з легкої руки Валентини. Та ж рука, що несла персональну відповідальність за це вир спонтанності, сиділа непорушно як її господиня, що тихо споглядала на мене, очікуючи поки лишимось на самоті.

       - Аня, ну чого ти? Це ж фантастичне везіння, а не вирок.

       - Ти б очі Володимира Васильовича бачила, коли повідомляв мені про переведення на нову посаду. А все ті ваші жарти дурні, що поповзли як таргани по офісу!

        - А це тут до чого?!

     - До того! Бо у всіх тепер два варіанта: або подруга нагору потягнула, або сама який шлях потаємний відшукала. Кілька місяців бозна де на задвірках і тут тиць-гриць – асистентка! Фу, неприємно!

          - Це твої вигадки, - відмахнулась від мене Валя. – А як хто так і думає – то їх проблеми, тобі нема чого соромитись.

Хіба що зустрічі на вечірці, хоча Валя про це досі не знала. Нова посада – нові обов’язки, тепер відрядження стало неминучим. Та я все ще сподівалась, що до нас приєднаються його секретарка і виконавчий. Валя знищила мої надії вщент - її присутності шеф не потребує, Ігоря також. Закохані вбачали в цьому лише чудове, я все ще намагалась примиритись з вивертом долі, який сама й спровокувала, відверто кажучи. До вечора я все більше була переконана в тому, що мене везуть не лише як перекладача. Думати так про Сердюка було неприємно, але і відмітати ці думки не вдавалось. Що б він собі не вигадав, та робити ще більший вклад в його перемовини я не планувала - хай до нього скільки завгодно клинці підбиває, та сам спати вкладатиме. Обурена своїми власними думками, я була на взводі, коли Валя передала мені повідомлення, що на мене чекає Гліб Демидович.

         - Заходь, він чекає, - сказала подруга і рукою на двері вказала.

Стоячи попід дверима глибоко подихала, набрала повні легені впевненості і зайшла всередину. Сердюк сидів за столом і різкими рухами щось на папері викреслював.

         - Добрий день, Гліб Демидович.

Він підвів на мене очі і вказав на стілець.

      - Добрий день, Анна, сідайте. До речі, до мене без по-батькові – це зайве. Як ви вже, мабуть, зрозуміли, посада асистентки передбачає таку опцію, як відрядження, тож давайте про деталі.

Тук-тук-тук, обухом колотило мене по барабанних перетинках. Шеф відкинув ручку, сплів пальці і сперся ліктями на стіл, дивлячись мені прямо у вічі.

        - Виїзд в п’ятницю вдень. Багаж зранку з собою в офіс беріть. Одна пересадка і менш ніж за добу будемо на місці.  Це зустріч неофіційна, зустрічаємось в суботу в ресторані нашого готелю. Дрес-код не вечірній, але і офісний костюм буде недоречний, підготуйте щось принагідне.

Він казав мені ще щось, здається про Франца Ксав’є розповідав, а я сиділа і намагалась не заволати. Про одяг він мені підказує! А я ніби в спортивках чи купальнику збиралась туди заявитись? У вухах вже не стукало, а свистіло, кров носилась в голові вихором, думки не поспівали за словами – тільки паузу в монолозі вихопила, одразу втулила свої п’ять копійок: