Читати книгу - "Шлюбні ігрища жаб, Андрій Анатолійович Кокотюха"

— Ви несучасна людина, Баскін. Я розумію, спати з секретаркою — це добра традиція, але щоб зайти з простою секретаркою так далеко! Дружина знає?

— А вам не здається?..

— Ні! Не здається! Я поставив запитання!

— Так. — Баскін відчув, що дуже втомився. — Вона теж не може припуститися думки, що у нас з секретаркою щось серйозне. Дивиться на це як на звичайні чоловічі походеньки.

— У вас сучасна дружина… І наскільки у вас з Ольгою серйозно?

— Це нікого не стосується!

— Гаразд, заспокойтеся! Ми зараз їдемо до неї і з’ясуємо те, що стосується справи.

— Мені можуть дзвонити. Стосовно пограбування. Біля телефону я лишу Сашка. Думаю, обійдемося одним охоронцем. Отже, ми їдемо?

…Жінки відпоювали вдову вбитого сержанта Василя Ковальчука водою і якимись ліками. Бриль уже хвилин сорок намагався з нею толком побалакати, але вона тільки стогнала і ревла білугою.

— Ти заспокоїшся колись чи ні? — не витримав він.

Молода жінка заревіла ще голосніше, а Бриль прийняв на себе удари сусідок.

— Горе у дівки, а ти ще тут зі своїми запитаннями!

— Міліція називається! Вас по одному вбивати будуть, а ви, замість того, щоб бандитів ловити, на мізки вдовам капаєте!

— Чого ж ти раніше не вберіг людину!

— Розігнати вас до такої матері! Дармоїди! Дурні!

— Ану йди звідси, давай, не до тебе тут!

Сухенька, горбоноса стара застрибала навколо Бриля, штовхаючи його в груди і в боки.

— Та замовкніть ви! — гаркнув Бриль.

З верхнього поверху спустилася жінка з паруючою металевою коробочкою для кип’ятіння шприців. Безцеремонно штовхнувши плечем Бриля, вона пропхалася до плачучої.

— Відвернися, кобель, — верескнула агресивна стара.

Тяжко зітхнувши, Бриль підкорився.

Сувора жінка зробила ін’єкцію, прибрала інструменти і сказала, дивлячись кудись повз капітана:

— Вона зараз заспокоїться. Зможете побалакати. Тільки обережно: нерви в неї зараз нікудишні.

Молода вдова Ковальчука справді потроху заспокоювалася. Сусідка-лікарка, буркочучи щось собі під ніс, вийшла з кімнати, решта жінок пішла за нею, лишивши капітана наодинці з вдовою.

— Як тебе звати? — запитав Бриль.

— Ніна, — вона продовжувала схлипувати. — Чого тобі від мене треба?

— Я вже запитував, — терпляче пояснив Бриль. — До Василя хтось приходив останнім часом?

— До нього щодня ходять… Спокою не дають…

— Ти всіх його приятелів знаєш?

Вона кивнула і витерла вологе від сліз обличчя хусткою.

— А незнайомих гостей не було?

— Я за ними не слідкую!

— І Василь останнім часом поводив себе як завжди? Нічого підозрілого?

— Як це «підозрілого»? Що я повинна підозрювати?

Справді, ідіотське запитання. Але сержант Ковальчук чомусь опинився сьогодні вранці на тому проклятому полі брані…

— Де живуть твої батьки, Ніно?

— Це ще навіщо? — здивувалася вона і шморгнула носом. — У Пашківці. А його батьки у Мухівці, у сусідньому селі…

Треба визначити по карті, де це. Здається, Пухівський район. А на Пухів треба їхати зовсім у протилежний бік.

— Василь не збирався сьогодні додому або до тещі?

— Hi, — вона вже зовсім заспокоїлася і насторожено дивилася на Бриля.

— А взагалі, ви часто додому їздили?

— Десь раз на два тижні. Вася машину брав, і ми їздили. За картоплею, м’ясом, овочами… Сам знаєш, як воно. У самого, може, батьки в селі…

— Ні, мої міські, корінні. — Бриль знову зітхнув. — Сьогодні Вася Ковальчук взяв службового «газика». Сказав, що збирається до тещі: захворіла, терміново треба везти дефіцитні ліки. Він часто просив машину, тому ніхто нічого не запідозрив. З села завжди повертався з могоричем, так що машину дали охоче.

Ніна вибухнула істерикою так несподівано, що Бриль здригнувся. Він незграбно спробував заспокоїти її, але молода жінка відштовхнула його. Все спочатку…

— Ну, охолов, чи як?

Стас сів навпочіпки перед Олегом. Обидва тяжко дихали, тільки Олег постраждав серйозніше і почував себе не найкраще.

— Козли, — говорити Олегові було боляче, він сплюнув криваву слину. — І я козел… Зв’язався з вами, тварюками такими…

Петруня відважив йому копняка по ребрах, активно завойовуючи собі помилування. Взагалі, під час бійки він був найактивнішим.

Якщо це, звичайно, можна назвати бійкою. Коли Олегові заявили, що його частка буде найменшою, він рвучко замахнувся стільцем. Стас не вберіг голови і тепер періодично обмацував гулю. Басмач кинувся в атаку, Петруня підтримав його, Гога відскочив у куток — рука боліла, та й не було особливої потреби в його втручанні, троє впораються з одним, бо Шевель принципово дотримувався нейтралітету. Олег був тренованою людиною, але надовго його не вистачило: троє все ж таки взяли гору.

— Тобі мало? — запитав Стас. — А то нам недовго повторити…

— Ми вас з Шефом запросто могли б тут замочити. Заслужили, падлюки, — озвався Басмач. — Хотіли ж з вами по-людськи.

— Сто кусків на двох з Шевелем — по-людськи? — Олег знову сплюнув кров.

— Основну роботу зробили ми: я, Гога і мусор покійний. Йому ці бабки ні до чого. А ви на пару хотіли нас обдурити. За це карають.

— А хто вас, козли, на гроші навів? Дід Бабай?

— Все, тему закрили! — Стас зрозумів, що краще триматися лінії, обраної Басмачем, — той затявся забрати гроші собі і знищить кожного, хто стане на перешкоді. — Ми справді хотіли домовитися, як люди.

— Краще вбий мене зараз, мудило. — Олег черговий раз сплюнув. — Ти ж боїшся, що я на вас мисливців нацькую. Не думай, що я вас забуду!

Петруня знову копнув Олега.

— Досить! — гаркнув Стас. — Он приятель твій мовчки стоїть — з усім згоден. Та й тобі діватися нема куди, мовчатимеш. До татка побіжиш і розповіси, як вирішив його пограбувати, а погані хлопці гроші забрали? Думаєш, пробачить?

Олег промовчав. Помститися в такий спосіб можна, якби справа стосувалася лише самого Баскіна. Інші зацікавлені особи не дозволять батькові пробачити синові…

А Шевель і далі не втручався в розмову. Він міркував тверезо і вирішив не втратити хоча б малесенького шматочка з пирога.

— Заспокоївся? — тепер Олега копнув Басмач.

— Щоб вас удавило цими бабками, — приречено мовив той.

— От і добре. Поки ми дозволяємо — вставай і шуруй звідси. Не думаю, що ти будеш всюди язиком плескати.

Стас простягнув Олегові руку, щоб допомогти підвестися, але його допомогою знехтували — Олег підвівся сам і поплентався до ванної.

— Прикиньте, скільки на трьох лишилося! — вигукнув Басмач.

— А я? — ображено заскиглив Петруня.

Його, здавалося, ніхто не помічав.

— Що робимо далі? — нарешті подав голос Шевель.

— Сидимо тут, — заявив Стас. — Нехай хоч трохи вляжеться шум. Думаю, менти вже бігають, мов скипидаром намазані. Ми поки тримаємося разом.

— Це ти сам вирішив?

— А хлопці згодні зі мною. — Потилицею Стас відчував пронизливий погляд Басмача.

— Ти тепер головний, Стасику? — криво посміхнувся