Читати книгу - "На перехресті простору та часу, Сніжана Федорова"

     Андрій та Ліза зустрілись із захопленням! Їх просто неможливо було відірвати одне від одного. З того дня підлітки практично не розлучалися. Першого дня вони захлинаючись розповідали свої новини одне одному.

     - Виходить, ти вважаєш, що нам варто тут працювати?

   - Звичайно, адже саме цим і я, і ти хотіли займатися. Мені не подобаються методи агітації Центру до роботи. Але, сама робота до вподоби. Подумай над цим.

    - Я гадаю, що ти вже досить подумав. А я тобі довіряю.

    “Ого! Так просто?!" - подумала Гуріна, яка підслуховувала їхню розмову в кабінеті В'ячеслава. - “Та дівчинка закохана в хлопця і робитиме все, що ми їй скажемо. А якщо почне чинити опір, ми зможемо на неї тиснути. Розлучимо з Тепловим, і вона стане шовковою!”

  Вся апаратура, що підслуховувала співробітників, теж знаходилася в офісі айтішників. В'ячеславу було приємно, що його обожнювана жінка прийшла до нього, хоч і у справі служби.

     - Ірино В'ячеславівно, що Ви все працюєте та працюєте? Ви колись відпочиваєте?

     - А як ти відпочиваєш? - несподівано повернулася до нього вона і поклала навушник на стіл.

     - По-різному. На природі. На дискотеці.

     - Так? І що цікавого у барі? Чи на дискотеці?

     - Спілкування з різними людьми. Там є люди і набагато старші за Вас.

     - Так? - Замислилася Гуріна.

   А чому б справді не зустрітися з власним сином в іншій обстановці? Тепер вона вже не сумнівалася у їхніх родинних зв'язках.

     - Мабуть, так і зроблю. Тоді побачимось.

     Гуріна вийшла, і В'ячеслав провів очима її шикарну постать у бездоганному костюмі.

   Це невизначене «побачимося», молодик сприйняв, як сигнал до дії. Значить, він сьогодні матиме з нею побачення. Як йому одягнутися? З огляду на те, що вона сама у позаробочий час любила ходити в джинсах, їй, напевно, сподобається такий самий стиль і в нього.

   Мріючи про майбутню зустріч, В'ячеслав вимкнув підслуховування, дивуючись, навіщо вона була потрібна щодо підлітків. Але, взагалі, це була не його розумова справа. Отже, він швиденько зачинив робочу кімнату і поспішив додому. Треба було встигнути привести себе в порядок.

  Увечері він таки побачив предмет свого обожнювання за барною стійкою. Ірина була в улюблених нею джинсах та молодіжній туніці. І в її розслабленому вигляді важко було б сторонньому спостерігачеві, якби такий міг опинитися тут, вгадати вольового керівника! Але В'ячеслав зараз не відчував себе її підлеглим. Він був, зрештою, чоловіком. А вона – жінкою, хай і трохи старша за нього. І на дворі – двадцять перше століття, а вони – досить сучасні люди!

    Тож він кивнув їй і сів ближче. Якийсь час вони мовчки насолоджувалися новими коктейлями, які постійно винаходив та вдосконалював їхній бармен. Потім стали спілкуватися. А невдовзі вже разом труїли анекдоти і співали в караоке.

     - Дивись, Славко нічогеньку мілфу собі підчепив! - розсміявся один з технічних працівників Центру, спостерігаючи за парочкою.

     - Цить! Ця мілфа тебе з роботи звільнить!

     - Це що - керівниця? - злякався жартівник.

     - Авжеж! Тож слідкуй за іншими.

   Дійсно, атмосфера під час загального відпочинку дуже сподобалася Ірині В'ячеславівні. Та й можливість краще дізнатися про власного сина теж порадувала. Вона захопилася тим, що він не закомплексований, хоч і провів все життя далеко від великого соціуму та був з почуттям гумору, Але, коли той, несподівано для неї, поцілував її в губи, автоматично дала йому ляпас і вискочила з бару.

     Треба ж! Власний син поліз до неї цілуватися! І, адже, не просто цілуватися, а з пристрастю!

     Як же тепер бути? Взагалі не спілкуватись? Але це неможливо, адже вони працюють в одному секторі! Отже, доведеться обмежити їхнє спілкування.

    Ліза та Андрій тепер були незадоволені лише тим, що їм не дозволяли побачення «наживо» з родичами. Батькам Голубєвої повідомили, що вона знадобилася для виконання особливо важливого державного завдання. Мама та Віктор були приголомшені такою заявою. Однак, їм влаштували побачення по Скайпу. Ліза запевнила, що в неї все добре, що вона продовжує навчання, що їй видадуть атестат, і що вона має прекрасні подальші перспективи. До речі, керівництво Центру пообіцяло обом, що на літніх канікулах їх відпустять додому. Природно, що ні Ліза, ні Андрій не вірили, що Центр виконає цю обіцянку. Але батьки заспокоїлись.

    У поліцію дали відбій за розшуком Лізи. Тож зараз усе начебто стабілізувалося. Але Голубєва розуміла, що їх цілодобово прослуховують. Тому вони вигадали відверто спілкуватися з Андрієм лише на пляжі в зоні відпочинку. Там, на березі, хлопець писав їй щось важливе, і хвиля змивала текст, який неможливо було встигнути сфотографувати. До речі, дотримуючись видимості пристойності щодо співробітників, дрони тут не літали, а камери були спрямовані на зовнішню територію.

    Для себе підлітки залишали можливість втечі, якщо їм щось почне загрожувати. Але обидва переживали через залишених у місті-тіні дітей Поливанових. Що зараз із ними? Андрій сподівався, що в ході експериментів вони зможуть підібрати варіант допомоги їм.

  Поки що досліди з поверненням до «потойбічного» світу були безуспішними. Ліза й Андрій, навіть, обговорювали їх із Тимом та Даною.