Читати книгу - "Дністер і смарагдовий медальйон. Перще випробування!, Анастасія Лобойко"

-Кажуууууть лююююуууудииии,

Щоо віііІн не п'єєєеее,

А віііІн щоооОовееечоООра

До кооОорчми йдеее,

А віііІн щоооОовееечоООра

До кооОорчми йдееееееееееееее! - затягнули останній рядок хлопці, приймаючи бурхливий шквал оплесків у парі з реготом.

Потім ще завели козацької:

-Нам поможе святий Юрій

І Пречиста Ма-ти

Лииихо звооооювааааАаати!

Ой, чи пан, чи пропав,

Двічі не вмира-ти!

Гей, нумо, хлопці,

До боооо-ю!

А далі… Ляна вже не пам'ятала, бо заснула в Тані на плечі. Прокинулась тільки тоді, коли відчула, що хтось поклав її на м'якенький спальник. Виявляється, то був Андрій… Видно, не хотів будити, тому вирішив мовчки взяти Ляну на руки і занести до намету.

Ляна розплющила очі і побачила над собою його лице.

-Вибач, я сподівався, що не збуджу тебе…

Вона хотіла щось сказати, але не встигла, бо до намету якраз зайшла Таня.

-Можна було і збудити її, джентельмен! Ходи вже, бідовий сину! Сюди якісь дівчата плентаються з вожатим, напевно, будуть тут ночувати. - всунув досередини голову Стьопа.

-Як ночувати? - спросоння пробелькотіла Ляна.

-О, наша спляча красуня прокинулась, - усміхнулася Таня.

-Ага, та вона така красуня, як я… Та жартую, жартую, - виправився Стьопа (це на нього так вплинув Танин докірливий погляд). Навіть в темряві було видно, як він почервонів.

-Але ж як - ночувати? Вони десь, певно, шарилися, поки ми з Танюсею намет ставили, а тепер зголосилися ночувати!

-Тихо-тихо, не кип'ятись, Люнусю! Хай собі… - намагалася втихомирити Ляну Таня.

-І це, до речі, не ви ставили, - самовдоволеним голосом додав Стьопа.

Раптом до намету зазирнув вожатий і промовив:

-Дівчатка… А що? Ви вже з кимось спите? - він придивився. - Хлопці! Це що за жартики? Ану, виходьте звідсіля!

Андрій зі Стьопою вийшли, побажавши дівчатам ,,Солодких снів''. Коли хлопці проходили повз новорибулих, то одна з тих дівульок сказала: ,,Стьопо, Андрію, добраніч вам''.

Ляна впізнала цей противнючий, підлесливий голос одразу… Ну звичайно! Інна!

Ляна зиркнула на Таню. Ще тільки цієї мигери до повного щастя бракувало! Дівчина не знала, чому, але вона майже фізично відчувала неприязнь до Інниної моргуватої усмішки і підлабузницького, дзвінкого голосочка! Відьмака, пащекуха і…

Ляна не встигла закінчити свої роздуми, бо щойно хлопці пішли, як вожатий почав парити мозги, пояснюючи, що в такому великому наметі можуть спати більше, ніж двоє людей, і що треба, аби Ляна з Танею всього-на-всього трішечки потіснилися…

Ага! Нема дурних! Ляна зараз так їм потісниться, що до кінця життя будуть згадувати, потираючи своє заднє місце! Де були ті дві мамзельки, коли вона з Танею, Стьопою і Андрієм мордувалися з цією халабудою?! Паскудство! Наглість вищого гатунку! Ляна була готова злапнути тих дамочок за барки і випхати їх спати під ясним зоряним небом!

-Їхали козаки… - сердито прошепотіла Таня. Якби то ще були якісь інакі дівчата, а не ті дві наштукатурені нендзи, то ні Ляна, ні Таня не були б проти! - Ну, якщо вже так… То… кхем… просимо до господи. - голосніше сказала вона.

І хоч злість в Ляні здіймалася дев'ятим валом, як і в Тані, але… маємо те, що маємо.

Отож, дівчата доволі стримано прийняли цю… Інну і її компанійку, - як та сама відрекомендувалась, - Юлю. Незважаючи на те, що ті приблуди завалилися незваними і небажаними, вони собі спокійно лягли.

Власне кажучи, вони могли б навіть спокійно заснути, якби не…

-А ті двоє, що виходили, - ваші хлопці? - писклявим, противнючим голосом поцікавилася одна фурія… ну як її?! Ага! Юля.

-А чому вас це цікавить? - ввічливо поцікавилася Таня, випередивши Лянину тираду.

-Та просто так, питаємо, цікавимось… - кокетливо відповіла Інна (мамцю рідна - Ляну від цієї манери мовлення зараз виверне).

-Дівчата, було б добре, якби ми вже лягали, - процідила Ляна, щосили намагаючись витиснути з себе усмішку, яка більше виглядала на страшну маску.

-Так швидко? - безневинно спитала Інна (їй-Богу виверне). - Може, ще посидимо, побалакаємо…

-То що будемо поробляти? - проскрипіла Юля.

-Бліх шукати! - відрізала Ляна, але, опанувавши себе, додала. - Не треба нам тут зуби сушити, пізня вже годинка, пора спатки.

-Та годі вам, - нетерпляче вигукнула Інна, - нумо ще поговоримо про Андрія зі Степаном, вони ж ваші близькі друзі, чи не так?

Ах ти свинота! Безчесна вошива падлюка! Тобі треба знати більше про Андрія зі Стьопою?! Ну то послухай!

-Донцю! - Ляна вже була готова вивергати розпечену лаву, але… Танина рука, поставлена на її плече, змусила дівчину заспокоїтися. Тому Ляна просто відказала. - Слухай, справді, ні в мене, ні в Тані нема настрою довго говорити, бо ми трохи змучилися, тому краще було б зараз заснути та й по-всьому. Тож - добраніч вам.