Читати книгу - "Казочки гуцульські, Маїра Цибуліна"

Було на світі чарівне колечко. Воно здійснювало усі бажання. Колечко було зроблене із простого заліза і зовсім нічим незвичним не відрізнялося з-поміж інших прикрас. Через це король, який отримав це колечко у спадщину, викинув його у вікно, говорячи:

- Королю не пристало носити всякий мотлох!

Колечко упало на дорогу, по якій йшла служниця. Дівчина побачила прикрасу і підняла її.

- Якщо цей дідуган не схотів тебе носити, - сказала дівчина, - ні його доця-принцеса, то чому я, найвродливіша дівчина у цілому світі, буду тебе носити?

Спесива дівчина хотіла уже жбурнути прикрасу до хліва зі свинями, як раптом у її голові промайнула одна думка.

- Скажу подругам, що колечко це мені подарував сам король за мою віддану службу йому. От вони всі від заздрості й полопають!

І дівчина натягнула колечко на палець. В ту ж мить колечко ожило і заговорило:

- Я - чарівне колечко! Попроси щось у мене. Всі бажання здійсню і тебе озолочу.

Як почула це спесива дівчина, то від радості аж в долоні сплеснула, міркуючи, що їй забажати.

- Зроби мене королевою, - звеліла дівчина, - а короля і королівну моїми слугами.

В ту ж мить дівчина опинилась в палаці. На ній була вишита золотом сукня, срібні черевички, а на голові сяяла корона із дорогоцінними каменями, а у її ніг на колінах стояли, схилив голови, колишній король і королівна.

- Ви ледарі! - кричала вона їм. - За що я вас годую і нічліг вам даю?

Спесива дівчина-королева наказала їм іти робити найгіршу роботу у палаці. Глянувши у вікно, як старий і його донька чистять хлів, королева злісно засміялася, мовивши:

- Там ваше місце, ледарі! А моє, для найчарівнішої й найвродливішої дівчини у світі, у палаці серед цих розкошів!

Спесива королева поглянула на себе в дзеркало. Це вона любила робити цілісінькі дні. Раптом вона помітила на своїй руці серед коштовних каблучок і перснів простеньке залізне колечко. Воно геть не пасувало до її теперішньої зовнішності.

- Королеві не пристало носити всякий мотлох! - викрикнула вона гордовито. - Краще надіну на палець ще одну коштовну заморську каблучку!

Вона зняла колечко і викинула його через вікно. В ту ж мить усе стало на своє місце. Король і королівна опинилися знову у палаці, а спесива дівчина у свинарнику, де їй і було місце.

А тим часом сорока, запримітила якусь блискучу річ на землі, хутко її схопила дзьобом. Цією річчю було чарівне колечко.

Під старим дубом, на який сіла сорока, лежав парубок і голосно хропів. Його молодші брати важко працювали в полі, косячи траву. А він був таким ледарем, що лінився собі сам з носа муху зігнати. Тому бідні парубки й за свого лінивого брата робили всю роботу, яку давав їм їх батько. Вони дуже боялися старшого брата аби той їх не побив, тому нічого не розказували своєму ненькові.

Ледар був ще також дуже злим і підлим. Він весь час збиткувався над беззахисними тваринами. Ось і цього разу, прокинувшись, він побачив на дереві сороку, котра тримала щось блискуче в дзьобі. Він схопив камінець і жбурнув ним у птаха. Сорока впала з дерева на землю. Ледар забрав з пташиного дзьоба свою здобич. Нею виявилось колечко. Він швидко надів його на палець. В ту ж мить колечко ожило і заговорило:

- Я - чарівне колечко! Попроси щось у мене. Всі бажання здійсню і тебе озолочу.

Як почув це ледар, то від радості аж в долоні сплеснув, міркуючи, що йому побажати.

- Зроби мене багатим паном у селі, - наказав парубок.

Тієї ж миті ледар опинився у великому маєтку. На ньому був панський одяг. Він дуже зрадів цьому.

- А тепер зроби так, щоб мій батько і брати прийшли до мене проситися у найми, - забажав ледар.

Колечко здійснило і це його бажання. У бідного старого згоріла хата і здохла корова, і йому не було, де з синами ночувати й що їсти, оскільки корівка їх годувала, даючи їм молоко.

Ледар ненавидів свого батька за те, що той змушував його працювати й ще за те, що він кепкував над ним за його незграбність і неумілість. А братів він ненавидів за те, що вони були дуже роботящими парубками й через те улюбленими синами батька.

Як потішався ледар-пан над своїми рідними, котрі прийшли до нього проситися в найми! Він дав їм найгіршу і найважчу роботу, і поселив у хліві поруч з коровами й вівцями. За їх важку роботу він платив їм копійки.

У того ж пана наймитував маленький хлопчик. Він пас вівці за буханець хліба. Проте цієї їди не вистачало для усієї його сім'ї й хлоп'я дуже засмучувався через це.

- От би ненько одужав, - важко зітхав хлопчик, і зміг знову заробляти гроші аби нас всіх прогодувати!

Його батько важко захворів і лежав у ліжку уже другий місяць. І бідний хлопчик мусів робити аби прогодувати хворого батька, двох менших братиків і себе.

Батькові хлопчика стало дуже погано. Він був уже при смерті, коли сказав синові таке:

- Ти у мене найстарший, синку. Піклуйся про своїх братчиків, коли мене не стане. Не покидай їх, а то теж бідолашні помруть з голоду.