Читати книгу - "Гра в чужу брехню, Олена Гриб"

– І запропонував Ельмірі місце придворного мага?

– І втратив голову! А коли зміг думати, дізнався, що запропонував їй місце придворного мага. Вважаєш, я в захваті від цього?

Ельф тонко посміхнувся, змусивши короля насупитись і на мить опустити очі.

– Гадаю, – неквапливо промовив він, – я поспішив із рішенням про відпочинок. Арголіне, Тойяна – твоя, і треба допомогти тойянцям це зрозуміти. Пора пояснити Джерінеру, хто тепер господар і на чиї інтереси потрібно орієнтуватися. Крихітна країна, в якій мирно співіснуватимуть люди, маги і не-люди… Нудьгувати не доведеться, Ваша Величносте.

***

Як з'ясувалося, вирушити до коханої дружини метаморф не встиг, хоч і підготувався до цієї місії з усією відповідальністю, на яку був здатен.

– Маг із гільдії? – напівзапитально зауважила Зеліна, кивнувши вбік невисокого, зарослого кучерявою бородою чоловіка, що переминався з ноги на ногу біля воріт. – Ти часу не гаяв… А ці папери – формулювання? Хм, а я думала, ти пишеш чи то любовні листи, чи прощальні записки… Подивимося! «В людській подобі ліве вухо на одну п'ятисоту чеша вище за праве… Нижній правий різець на одну тисячну чеша коротший за лівий… Родимки у вигляді сузір'я Левиці на спині». І так на всіх двадцяти сторінках? Карі, ти не перестаєш мене дивувати! Скажи чесно, лінійкою її обмірював?

– Ну, я тоді піду? – Гільдійський маг нервово смикав бляху зі своїм ім'ям, що прикрашала нагрудну кишеню його мантії. – Удачі вам, пане! До побачення, пане! Прощавайте, пане! – Бачачи, що відповіді чекати доведеться невизначений час, він позадкував і поспішив попрощатися.

Метаморф байдуже вдивлявся в заповнені дрібним почерком аркуші паперу.

– Подумаєш, помилочка, – безтурботно спробувала втішити його богиня. – Пропустив соту частку чеша, або Лін у Світі Тварюк горіхи гризла і вирівняла різці. Шкода, звичайно, що твоя непосильна праця виявилася марною, але…

– Зел, я не міг помилитися! Я пам'ятаю її до найдрібніших деталей! І я знову її відчуваю! А цей неук каже, що жінки, яка підійшла б під мої формулювання, не існує. Як таке можливо?!

Марк зловив себе на думці, що починає турбуватися по-справжньому. Не «Сподіваюся, з нею нічого не станеться», а «Раптом із нею щось трапилося?!».

– Зараз подивимося, що й до чого, – проігнорувавши загальне хвилювання, Зеліна оточила себе і своїх супутників порталом. – Моє формулювання займає не двадцять сторінок, а вміщається в двох словах! Вирушаємо до моєї – єдиної – подруги! Ой, це вже три слова! Та байдуже! Вперед!