Читати книгу - "Драматичні твори"

Дивляться одне на другого, а потім одним рухом обнімаються і цілуються. Сильний стук у двері.

Ах! Двері не замкнені... (Тікає в другу кімнату.)

Іван. Досадно!

Стук.

Одчиняйте!

Іван і Хвиля.

Хвил я (на дверях). Чую запах женщини! У мене, брат, нюх на цього звіра надзвичайний...

Іван. Ха-ха-ха! Я, брат, по своєму амплуа пропитався запахом парфюмерії... Деякі з жінок виливають на себе перед спектаклем цілі шклянки! Ну, здоров, дружище!

Цілуються.

Сідай! Куди ти дівся вчора, я не міг з тобою і побалакать.

Хвиля. За кулісами,— як на ярмарку, народу, так я вже і не заходив, щоб на заважать. Я тут був раніш два рази; та одно — що не знав, де ти, а друге — діл багато мав...

Іван. Спасибі, що зайшов; в театрі справді ніколи і балакать: то зайнятий, то чужі люди... Що ж там моя Марусечка поробляє? Здорова? Я недавно їй писав, а одповіді не маю.

Хвиля. Здорова, цвіте, шиє, з дітьми возиться, а перед твоїм портретом молиться.

Іван. Свята женщина! Правда, Платон, таких нема на світі?

Хвиля. Мало.

Іван. Нема, нема!

Хвиля. Правду сказать, я таких затворниць не знаю. Що видумала: поставила на дверях божевільного свого Махметку, а той і мене навіть не пускає. Я був всього разів три-чотири, бо приймає тілько в празник, коли у неї цілий день гостює її приятелька — довгов’яза міс Крокет.

Іван. Ха-ха-ха! Де ж ти став?

X в и л я. У приятеля. Діла багато. Забіг ангажувать тебе на обід, щоб хто раніш не взяв; ти ж, певно, нарозхват? Так в три, «Гранд-отель», згода?

Іван. Добре.

Хвиля. А лікар мій, Людмила, де? Хотів би бачитись і її закликать пообідать вкупі. Приятна баба! Смілива, весела, красива — бой-жінка! Жанр, знаєш, сучасний, нервно-кипучий, модерн, що тепер в моді.

Ваніна (за дверима). Спасибі за комплімент! Тілько я вас боюся!

Хвиля. Розумію, розумію, так, як і той раз?

Ваніна. Ха-ха-ха!

Хвиля. Покажіть ваше чарівне личко!

Ваніна (одчиняє двері, показує голову). Доволі з вас! (Зачиняє сміючись.)

І в а н. Як же це так, Людмила Павловна, я і не знав, що ви можете двері в мою кімнату замикать і одмикать своїм ключем.

Чуть сміх Ваніної.

От нахалка!

Хвиля. Людмила Павловна, будемо сьогодні обідать в «Гранд-отелю»?

Ваніна. А хто там буде?

Хвиля. Я, ваш кумир і ви.

Ваніна. Дуже рада.

Іван (тихо). Я не піду, коли вона буде... Я терпіть не можу жіночої кумпанії, особливо Ваніної; я її не переносю.

Хвиля. Іван! Не лицемір перед другом. Я ще в ті рази мого приїзду чув... Не будь страусом! Всі, брат, знають, а ти граєш роль прекрасного Йосипа 16. Залиши!

Іван. Що ти, бог з тобою! Подлі пльотки і перекази — та й більш нічого!... Слухай, ти Марусі, гляди, не ляпни; я тебе знаю, у тебе язик слизький, а женщини, знаєш... Та ще такі пуританки, як моя Маруся... біда! Будь друг, не говори ні з ким того, чого й сам не знаєш певно. Брехні точить тобі не пристало.

Хвиля. І як тобі не сором! Я ніколи не думав, що ти разом і кіт, і заєць! Ха-ха-ха! Коли боїшся — не шкодь, а коли шкодиш — не бійся!

Іван. Я нічого не боюся, бо ніколи не шкодю.

Хвиля. Ну, і край! Не варт про це балакать... Так я заверну. Прощай, до трьох!

ЯВА IV Ті ж і Крамарюк.

Іван. Старий грішник Стьопа! Театральная шкапа — суб’єкт цікавий в часи розваги.

Хвиля. Я вчора познакомився!

Крамарюк (важно). Старий заслужений артист КрЗ-марюк, а зовсім не шкапа! Іван Макарович у нас великий артист, геній, а ображать старого артиста не слід.

Іван. Ну, признайся, Стьопо, що ти шкагіа, то підеш сьогодні зо мною обідать в «Гранд-отель».

Крамарюк. Обідать чи не обідать — байдуже... а коли порівнять мене і вас, то, звичайно, я — шкапа!

Іван. І випить майстер. Тобі дасть десять очків уперед.

Крамарюк. Даремна річ! Я, Іван Макарович, не п’ю...

Іван. Зарік дав?

Крамарюк. Ні. (Зітхає.) Нема за що.

Хвиля. А? (Сміється).

Ваніна (з другої кімнати). Слухайте, оригінальний мужчина! Кличте обідать і Стьопу.

Крамарюк (хапливо. Бере Хвилю за руку). Спасибі, спасибі! Буду, хліба-солі не цураюсь.

Хвиля. Будьте ж готові! До побачення. (Вийшов.)

ЯВА V

І в а и, Крамарюк і Ваніна.

Крамарюк. Ну й переполоху ж я там наробив.

Іван. Де, якого переполоху?

Крамарюк. Кактус побіг сповістить Лупа, що ви не будете сьогодні грать.

І в а н. Дурень.

Крамарюк. Кактус?

Входе Ваніна.

І в а н. І Кактус, і ти! І ти теж розумна! Якого чорта, як був Хвиля, ти обізвалась з-за дверей, потім відчинила двері?

В а її і н а. Ну от, ну от! Що за питання? Я — твоя сестра, друг, мати... поводжусь просто, натурально і нікого не боюсь.

І в а н. Стьопа! А ти як думаєш, хто вона?

Крамарюк. Артистка Людмила Павловна Ваніна.

Іван. А для мене?

Крамарюк (поглядає то на Івана, то на Ваніну). Лю-дечка.

І в а п. Кажи ясніще.

Крамарюк. Боюсь, що не попаду так сказать, як ви хочете. (Ласкаво, тоненьким голосом.) Людмила Павловна, хто ви?

Ваніна заливається сміхом.

Іван. Тобі як здається, тобі?

Крамарюк. Як здається?.. Ви питаєте, як здається мені? А, зрозумів... Мені здається... так, як вам!

Іван. Стьопа! Скажи ж правду, свою правду! Ти ж любиш правду?

Крамарюк. Ка-ка-ка! Люблю, тільки боюся говорить:

Ваніна. Говори, Стьопа! Чого боїшся? Тут нічого поганого нема.

Крамарюк (цілує їй руку. Іванові, ніжно). Фавори-точка!

Іван. Ну от! Так здається Стьопі, Хвилі і всім.

Ваніна. А мені приятно буть твоєю...

Іван. Не афішіруйся!

Ваніна. Сестрою!..

Іван. Чуєш, Стьопа?

Крамарюк. Я завжди всім говорю, що Людочка, як сестра ваша.

Іван. Іди ж одягайся, щоб не задержать.

Ваніна. Я зараз. Не сердься ж, братіку, на мене! (Вийшла.)

Іван. Чув? А подлі люде не розуміють благородних відносин між женщиною і мужчиною...

Крамарюк. Падлюки! Благородні відносини вимазують в багно. Тварі!

І в а н. А ти, друг, повинен, де тілько трапиться, обмивать багно.

Крамарюк. Я божусь, присягаю, плачу, доказуючи, що Людочка вам як сестра, що відносини чисті,— сміються!..

Вбігає Уса її.

ЯВА VI

Ті ж і Усай.

Усай. О господи, о господи! Ху, ху, ху! І нащо ти мене покарав, за які гріхи