BooksUkraine.com » Бойовики » Конґо. Реквієм, Жан-Крістоф Гранже 📚 - Українською

Читати книгу - "Конґо. Реквієм, Жан-Крістоф Гранже"

230
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Конґо. Реквієм" автора Жан-Крістоф Гранже. Жанр книги: Бойовики. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 160 161 162 ... 167
Перейти на сторінку:
під іншими ранами, яких нібито завдала Людина-цвях. Ніхто, крім Ґреґуара Морвана, Меґґі де Крефт і… Мішеля де Пернеке.

Попри морфій, Ерван ще більше зосередився. Єдина гіпотеза могла пояснити цю невідповідність: Ляссе та Мішель де Пернеке були однією людиною. Після етапу гальмування — ні, неможливо, надто очевидно, надто дивно — на Ервана вилився потік збігів і подібностей між двома персонажами. Вік, зовнішність, професія. Ґреґуар і Меґґі стверджували, що де Пернеке й далі працював у Бельгії та помер у дев’яностих, але що вони насправді знали про це?

Ерван відчув запаморочення. Намагання чітко мислити під наркотиком цілковито виснажило його. Неможливо уявити собі наслідки такого сценарію. Помста в далекій перспективі. Дослідження, які під прикриттям наукового прогресу мали на меті інше: воскресіння Фарабо й знищення клану Морванів.

Ідея звести рахунки з Ляссе завжди спокушала його, але тепер, прикутий до ліжка, що він міг зробити? А головне, що мав на думці психіатр? Якщо Ерван має рацію, якщо де Пернеке і Ляссе — одна й та сама людина, чи передбачало це останній акт? Ще одну пастку?

На цій думці він помітив одну суттєву відмінність між двома чоловіками: де Пернеке був боягузом, який ніколи не наважився б перейти до дії (саме Меґґі пошматувала Каті), Ляссе ж, навпаки, здавався загартованим типом, який не боїться фізичного насильства. Як пояснити цю метаморфозу? Звичка, вік? Вживання якогось наркотику чи препарату, який сам винайшов?

Його тілом пробігли колючі струмочки: прекрасний Ж.-Л. упродовж кількох десятиліть працював над проблемою насильства. Вдавав, ніби хоче навчитися стримувати його — але, можливо, досліджував інші шляхи, наприклад, вивільнення власної агресії…

Найгірше те, що Ерван ні в чому не був упевнений і не міг ні поворухнутися, ні навіть зателефонувати — та ніхто б йому й не повірив. У цій чорній кімнаті він був більш ніж мертвим — живцем похованим. Він заплющив очі — повіка до повіки, пітьма до пітьми — та почав молитися за Лоїка.

142

Виїхавши після півночі й дотримуючись обмежень швидкості, він дістався Бреста близько сьомої ранку. І мови не було про те, щоб узяти «Астон Мартін»: обмежився «Ауді A3», якою колись їздив на роботу.

GPS. Локірек. Готель на березі моря. Біла будівля на кілька поверхів, сині віконниці, зелений газон. У це міжсезоння заклад працював у послабленому режимі — здавалися лише кілька номерів: Лоїк не вередував. Сказав, щоб неодмінно розбудити о дев’ятій. Поки заселявся, обличчя без перестанку сіпалося й кривилось. Молода жінка на рецепції скоса поглядала на нього: час прибуття, мертвотно-бліда пика, гарячковість — від Лоїка тхнуло проблемами. Навіть запропонувала викликати лікаря — він злісно огризнувся й настирливо повторив:

— Розбудіть мене о дев’ятій! Це дуже важливо!

У своєму номері взявся до роботи: дві години, щоб обдовбатися ледь не до смерті. Стягнув з ліжка накривало й розклав свій арсенал на простирадлі: столова ложка, кокс, сода, запальничка, флакончики з фізрозчином, фольга й бонг. Погнали, шефе.

Наповнюємо ложку: три частки коксу, одна частка соди, трохи фізрозчину. Підігріваємо. Коли рідина починає тремтіти з країв, забираємо від вогню — головне, щоб не кипіло. Відкладаємо. Невдовзі на поверхні з’являється масляниста крапля: кокаїнова основа. Підігріваємо ще, тоді кутиком простирадла вимочуємо рідину. Трохи води, щоб охолодити олію, що застигає. Знову прибираємо рідину, очищуємо згусток: «free base» готовий. Є з чого забити першу трубку.

Із тим, що Лоїк намислив, йому доведеться приготувати собі щонайменше двадцять шматочків. Коли він викурить їх, від мозку залишиться чорна прірва, від серця — мертвий шмат м’яса, а вени перетворяться на свинцеві труби. Якщо все піде добре, саме цієї миті дівчина з рецепції, стурбована тим, що він не відповідає на дзвінки, підніметься сюди та знайде його.

Коли дійшло до другого шматка, кімнату вже сповнював сморід паленої соди. Вогник запальнички обпікав великий палець, Лоїк відчував, як тіло вкривається сиротами. Поклик наркотика. Його план ризикований, але в ньому є і радісна частина: передоз як смертельна зброя — що може бути кращим?

Лоїк продовжив свої маніпуляції: кокс, сода, фізрозчин, вогонь… Усі нарики знають «free base»: коли ваші вени нагадують засушені ліани, а шкіра така поштрикана, що страшно: чи не почнеш сцяти через руки. Тоді переходиш до куріння. Лоїк ніколи не купував крек на вулиці: волів куховарити власноруч. Тоді стаєш маленьким хіміком і переконуєш себе, що куриш очищений продукт. Насправді це те саме лайно, що продають на вулиці, але наркоман любить плекати ілюзії, це всім відомо.

На п’ятому шматку він подумав, що може почати курити й одночасно куховарити. Ні. Після третьої затяжки не зможе думати ні про що, окрім четвертої, і так далі. За кілька вдихань крек підсаджує вас на свій гачок і перетворює ваше життя на пекельну ланцюгову реакцію.

Шістнадцять, сімнадцять, вісімнадцять, дев’ятнадцять… Нарешті він сполоснув останню грудку й оглянув свою здобич на простирадлі. Двадцять кавалків — квиток в один кінець, ніби в Хлопчика-Мізинчика.[151] Мороз у тілі вже викликав тремтіння. «Вільний» кокаїн непереборно манив його, випари наркотика лоскотали ніздрі; так фантомна кінцівка мучить каліку.

Бонг. Фольга. Він розколов перші кілька шматочків і підкурив. Менш ніж за кілька секунд дим потрапив у кров через слизову легенів, тоді кров піднялася до мозку і там вибухнула. БАБАХ! Ейфорія огорнула його, ніби фольга — трубку. Приємне, пекуче, мерехтливе. Він відкинувся навзнак і вдарився головою об підвіконня. Але нічого не відчув.

Невідомо, скільки минуло часу, але його було замало: Лоїк уже знову падав на землю. Швидше, ще один шматок. Розламую, кладу, підпалюю. Це було ніби скінчити ще відразу після еякуляції, чергування насолоди й втрати самого себе. Кожне вдихання стало благословінням, кожне скорочення серця — цівкою щастя. Його єство розтягнулося в просторі: він усе міг, усе знав. У мозку ніби в прискореному темпі жевріли золотаві іскри. В голові зринали геніальні ідеї. Божевільні ставки на біржі — треба записати — вражаюче відкриття у Ваджраяні — треба помолитися — безпрограшні рішення для збереження опіки над дітьми — зателефонувати Софії… Усе вирішено. Усе виправлено.

Ще один шматок. Тепер Лоїк був янголом під високим

1 ... 160 161 162 ... 167
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Конґо. Реквієм, Жан-Крістоф Гранже», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Конґо. Реквієм, Жан-Крістоф Гранже"