Читати книгу - "Шлях Абая"

— Чи правда, що він пише вірші і читає російські книжки? — спитав Азимхан.

Хвалити Абая не дозволяла Шубару заздрість, але й збрехати він теж не зміг, тому відповів ухильно, ніби з скромності не бажаючи славословити свого родича:

— По-російськи дещо знає!

Але Азимхан уже не раз чув про Абая і спитав:

— Кажуть, Абай перекладає Пушкіна, Лєрмонтова і складає пісні з їхніх віршів?

— Так, Абай перекладає,— відповів Шубар.

— А вам відомі вірші Пушкіна і Лєрмонтова в перекладі Абая?

Шубар вирішив, що пісні Абая можуть стати йому за добрий привід для зближення з Азимханом.

— Відомі,— відповів він.

— А чи не можна мені їх послухати?

Ще минулого року Азимхан вперше почув про Абая як про поета. Це було на початку літа. Приїхавши з Петербурга до Семипалатинська, він через Семейтауські гори вирушив у Каркарали. По дорозі зупинився в юрті у багатого бая. Ввечері з сусідньої юрти, виділеної для молоді, почулися веселі вигуки, пісні. Виявилося, що в аул приїхав співець Какен, добре відомий в Семейтауських горах. Азимхан попросив господаря покликати приїжджого співця, і той прийшов з домброю. У нього були веселі очі і приємне, повне блідо-матове обличчя, обрамлене чорного бородою. Не вимовивши й слова, він одразу вдарив по струнах і заспівав:

Я вам пишу — чи не доволі?

Що можу вам іще сказать?

Тепер, я знаю, в вашій волі

Мене зневагою скарать[Переклад М. Рильського.].

Слова пісні здалися Азимхану дуже знайомими. Де чув він їх? А співець, закінчивши пісню і готуючись почати нову, сказав:

— А ось що відповів Онегін на цього листа…

Азимхан швидко звівся на лікті:

— Ого! Та невже ти співаєш з «Євгенія Онегіна»?

— Так, це про Онегіна і Татьяну,— просто відповів співець.— Та ти, я бачу, сам знаєш, тюре!

— Я, звичайно, знаю,— грубувато сказав Азимхан,— А ось ти звідки знаєш?

— А чого ж мені не знати?

— Тоді скажи мені, хто вони?

— Російська дівчина і російський жигіт. Про них написав такий самий акин, як і я, Пушкін. А наш друг, великий акин Абай, вірші Пушкіна перетворив на казахську пісню…

Так ще в минулому році Азимхан вперше почув про Абая. Спочатку він вирішив, що Абай — звичайнісінький акин, але, виїхавши на перепис у степ, раз у раз чув ім’я цього чоловіка, який складав вірші і творив мелодії, чув хвалу його талантові, його мудрим порадам, зверненим до народу.

І тепер Азимхан півдня не відпускав Шубара, слухаючи в його виконанні Абаєві пісні.

Молодий тюре був освіченою людиною, але до його серця не доходили вірші, написані казахською мовою; він не любив рідної поезії і не розумів її. Проте Абай переклав вірші Пушкіна і Лєрмонтова на казахську мову, і в степу їх заспівали як пісні. Це було забавно і дивно! А коли Шубар почав читати вірші самого Абая, Азимхан ліниво позіхнув і, не дослухавши до кінця, сказав:

— А все-таки найкращий казахський акин — це Бухар-жирау!

Шубар з подивом глянув на молодого тюре і мимоволі згадав перекладену Абаєм байку Крилова «Осел і Соловей». Отак точнісінько і Осел сказав, прослухавши Солов’я: «Та коли б ти чув, бува, як Півень наш співа! Ще більше б людям полюбився, коли б у нього ти хоч трохи поучився!»

Шубар вважав Абая великим акином, хоч і осуджував його за напрям думок і поведінку. Замість того щоб оспівувати колишні подвиги славних казахських ханів і мусульманську віру, що здавалися Шубару єдино гідним об’єктом поезії, Абай всю свою увагу віддавав у піснях чорному людові. От коли б наставити Абая на путь істини, з нього вийшов би справді великий акин, любий «благородним казахам»!..

Але Азимханові слова обурили навіть Шубара:

— Ви кажете, що Бухар — добрий акин? Не знаю, скажу тільки, що в своїх творах Абай дуже допік йому!

І Шубар навмисне голосно заспівав Абаєву пісню, щоб тюре, який явно не хотів його слухати, мимоволі почув хоча б перші два рядки:

Бухар і Барлас, Кадирбай-стригунок,

їхні пісні із строкатих латок.

— Абай не розуміє важливого значення ханів в історії нашого народу, інакше він оспівував би їхні подвиги! — сказав тюре.— Тим-то я вважаю Бухара-жирау найкращим казахським акином…

Хоч яка близька була Шубару думка тюре, але він не міг не посміхнутися в душі з його поганого смаку.

І Азимхан почав вихваляти Бухара-жирау, справжнього бійського і ханського акина, який умів розуміти інтереси справжньої знаті.

Одного разу Азимхан покликав до себе Єлеу, Азимбая та Шубара.

— Накажіть осідлати своїх коней,— звелів він.— Я хочу, щоб ви поїхали разом зі мною.

Виявилося, що Азимхан вирішив навідати Абая, який жив у Шакпаку. Від Кексенгіра туди треба було їхати півдня.

Виїхавши після ранкового чаю з численним почтом, Азимхан наказав Єлеу, Азимбаю і Шубару залишитися при його особі, а решту жигітів послав уперед. Коли ті помчали, тюре завів із своїми супутниками розмову про Абая. Ця людина цікавила його дедалі більше. Розкусивши, що Уразбай ворогує з Абаєм, він не міг вірити його відгукам про поета; а втім, і родичі не дуже схвалювали його характер і погляди на життя. Ось чому Азимхан не чекав нічого доброго від майбутньої зустрічі. Але було збуджено його цікавість, і йому хотілося особисто побачити цю загадкову для нього людину.

— Що ж він усе-таки зробив поганого? — допитувався Азимхан.— Наведіть мені якийсь приклад.

Єлеу, Шубар і Азимбай задумалися, обмірковуючи, як переконливіше відповісти на запитання. Перший заговорив Шубар. Він сказав, що за останні шість-сім років Абай своєю поведінкою «заморозив» у ньому, Шубарі, будь-яке родинне почуття.

— Чим же саме? — наполягав Азимхан.

— А ось чим. У Семипалатинську під час холерної епідемії Абай своєю поведінкою обурив усіх ішанів, імамів і хальфе. Він говорив простому народові, що духівництво наживається на його горі, закликав до порушення релігійних обрядів. Він допоміг безрідному, бездомному злидневі викрасти з аулу наречену померлого Уразбаєвого родича, і той голодранець вивіз її у місто під захист російських властей. Тим самим Абай порушив шаріат, зневажив мусульманський закон і звичаї предків. Ці Абаєві вчинки дуже образили міське духівництво, поважаних людей, багатих купців, схвилювали усіх міських казахів… Ось що відштовхнуло мене від Абая! — закінчив Шубар.

Азимбай узяв на карб постійне заступництво Абая за всякий злиденний набрід, за хліборобів, косарів, ремісників. Через них він завжди ворогує з волосними управителями, ходжами, з людьми благородного походження. Він умудрився посваритися навіть з рідними своїми братами Такежаном, Азимбаєм, Майбасаром…

— У волості, якою я управляю,— обурено закінчив