Читати книгу - "Стів Джобс"

навіть такого заможного, як Джобс, стати першим у черзі, тож йому це не вдалося. Для трансплантатів обирали хворих, чиї аналізи вимірювали «Зразком для кінцевих стадій захворювань печінки» — лабораторними пробами рівнів гормонів, що визначало, наскільки терміновою була трансплантація і час, протягом якого вони можуть чекати. Кожен орган чітко обліковується, інформацію можна знайти на відкритих веб-сайтах (optn.transplant.hrsa.gov/), де можна простежити за прізвищем у списках очікування.

Лорін цілими днями просиджувала на сайтах із донорством органів і щовечора перевіряла, скільки людей у списку очікування, якими були результати їхніх аналізів і як довго вони вже чекали.

— Можна було порахувати, що я і зробила, що він отримає печінку не раніше червня, а лікарі стверджували, що це буде в квітні, — пригадувала вона.

Тож вона почала ставити запитання, і виявилося, що можна було стояти у черзі в двох різних штатах водночас, що і робило близько 3 % хворих. Такі множинні списки не караються законом, хоча критики і кажуть, що це йде на користь багатим. Утім, це складний процес. Було дві головні умови: хворий має приїхати в обрану лікарню не пізніше, як за вісім годин, що Джобс міг зробити завдяки своєму літаку, і медики тієї лікарні мають оцінити стан хворого перед тим, як занести його ім’я у список.

Юрист із Сан-Франциско Джордж Райлі, який часто надавав послуги Apple як незалежний консультант, був турботливим джентльменом зі штату Теннесі, який дуже прикипів до Джобса. Обоє його батьків були лікарями в лікарні Методистського університету в місті Мемфісі. Джордж народився у тому місті, а його товаришем був Джеймс Ісон, який керував тамтешнім інститутом трансплантології. Заклад Ісона був одним із найкращих у країні. У 2008 році він і його команда провели 121 операцію з пересадки печінки. Він не заперечував, щоби люди з інших списків були й у списках на трансплантати у Мемфісі.

— Ми не граємося з системою, — говорив він. — Так люди обирають місце, де хочуть лікуватися. Дехто з Теннесі поїде лікуватися до Каліфорнії чи у будь-яке інше місце. Зараз у нас є пацієнти, які з Каліфорнії приїздять до Теннесі.

Райлі домовився з Ісоном, щоби той поїхав до Пало-Альто і там обстежив пацієнта.

У лютому 2009 році Джобса внесли у список очікування в Теннесі (а досі він уже був у списку в Каліфорнії), і почалося нервове очікування. Здоров’я Джобса погіршилося у перший тиждень березня, а передбачений час чекання становив 21 день.

— То було жахливо, — пригадувала його дружина. — Здавалося, що ми не встигнемо.

Кожен день був нестерпно болісний. У середині березня Джобс був третій у черзі, потім другий і нарешті перший. Але дні минали. Жахливою реальністю було те, що святкування того місяця, як-от Дня святого Патрика чи баскетбольного турніру «Березневе божевілля» (Мемфіс був учасником турніру в 2009 році та регіональною приймаючою стороною), передбачали реальні можливості отримати донора через те, що вживання алкогольних напоїв викликає сплеск дорожньо-транспортних пригод.

Так і сталося. 21 березня 2009 року молодик, якому було трохи за двадцять років, загинув у автокатастрофі, і його органами можна було користуватися. Джобс полетів у Мемфіс разом із дружиною. Вони прибули близько четвертої ранку, і там на них уже чекав Ісон. На майданчику стояла машина, і все було продумано так, що вони підписували необхідні документи по дорозі до лікарні.

Трансплантація пройшла вдало, але була невтішною. Коли лікарі вилучили у Джобса печінку, вони побачили плямки на очеревині — тонкій мембрані, яка знаходиться навколо внутрішніх органів. Окрім того, пухлини були й у печінці, що означало, що рак, ймовірно, перейшов і на інші органи. Він мутував і швидко поширювався. Лікарі взяли аналізи і зробили генетичне картування.

За кілька днів потрібно було робити іншу процедуру. Хоча Джобс заперечував проти того, щоби йому викачували все зі шлунку, та все ж йому вкололи анестезію і почали процедуру. Стів удихнув те, що містилося в його шлунку, в легені і захворів на пневмонію. Тоді лікарі думали, що він помре. Згодом Джобс це описував так:

Я майже вмер, бо вони не могли добре зробити таку рутинну процедуру. Там була Лорін, і мої діти також прилетіли, бо вони не думали, що я переживу ніч. Рід саме обирав собі коледж з одним із братів Лорін. Приватний літак забрав їх з околиць Дартмута, і їм розповіли, чому вони мають летіти. Літак також забрав дівчаток. Усі гадали, що це останній шанс побачити мене при свідомості. Але я вижив.

Лорін наглядала за його лікуванням, була з ним у палаті лікарні кожен день і пильно стежила за кожним монітором.

— Лорін наче була красивим тигром, який його захищав, — пригадував Джоні Айв, який пришов одразу, щойно Джобса дозволили навідувати.

Матір Лорін та її три брати приїхали туди в різний час, щоб їй не було так сумно. Сестра Джобса, Мона Сімпсон, також відвідувала його. Лише їй і Джорджу Райлі Джобс довіряв місце Лорін біля свого лікарняного ліжка.

— Родина Лорін допомогла нам із дітьми, її мама з братами просто чудові, — пізніше казав Джобс. — Я був дуже слабким і не міг нічого робити. Але те, що ми тоді пережили, дуже пов’язує нас.

Щодня Пауел приходила о сьомій ранку і збирала необхідну інформацію, яку записувала у таблицю.

— То було складно зробити, бо відразу відбувалося кілька речей, — пригадувала вона.

Коли о дев’ятій ранку приходили Джеймс Ісон і його команда лікарів, вона зустрічалася з ними і доповідала про координування всіх аспектів лікування Джобса. О дев’ятій вечора, перед тим як іти додому, Лорін писала звіт про те, як поводили себе життєві показники, і записувала запитання, на які хотіла отримати відповідь наступного дня.

— Це змушувало мене мислити і бути сфокусованою, — пригадувала вона.

Ісон зробив те, чого повністю не робив ніхто у Стенфорді: взяв відповідальність за всі аспекти медичного лікування. Оскільки він керував лікарнею, він міг контролювати, як приживається трансплантат, робити аналізи раку, давати знеболювальне, підживлення, втілювати реабілітацію та догляд за хворим. Він навіть сам купував Джобсу енергетичні напої, які той так любив.

Дві медсестри, котрі були з маленьких міст штату Міссісіпі, стали улюбленицями Джобса. То були кремезні жінки, які не боялися його. Ісон призначав їх на зміни лише до Стіва.

— Щоби керувати Стівом, потрібно бути наполегливим, — пригадував Тім Кук. — Ісон керував Джобсом і змушував його робити речі, до яких не міг примусити більше ніхто, змушував його робити те, що було корисним для нього, але не обов’язково приємним.

Незважаючи на такий