Читати книгу - "Титан, Теодор Драйзер"

Він не кваплячись підійшов до сейфа, відчинив його, вийняв течку та простягнув Ковпервудові.

— Вам доведеться взяти це з собою, — сказав він.

Вони мовчки поглянули один на одного з цікавістю, змішаною із жалем: один — обтяжений грошовими, суспільними та моральними турботами, інший — сповнений непохитної рішучості не здаватися, навіть у разі поразки.

— Пане губернаторе, — сказав на закінчення Френк найлюб’язнішим, веселим і безтурботним тоном, — вам ще судилося побачити, як інші законодавчі збори й інший губернатор підпишуть цікавий мені законопроект. У цю сесію цього, мабуть, не станеться, але рано чи пізно так буде. Я не складу зброї, бо вважаю мою справу справедливою. Проте, навіть наклавши вето, можете прийти до мене, й я позичу вам сто тисяч доларів, якщо у вас буде в них потреба.

Ковпервуд пішов. Губернатор наклав вето на законопроект. Достеменно відомо, що слідом за цим він позичив у Френка сто тисяч доларів, аби врятуватися від бан­крутства.

56. Випробування Береніс

Коли звістка про те, що губернатор Свонсон відмовився підписати законопроект, а в законодавчих зборів забракло мужності здолати губернаторське вето, досягла вух Шрайхарта та Генда, вони зраділи.

— Ну що, Хосмере, — зауважив Шрайхарт, зустрівшись наступного дня зі своїм приятелем в їхньому улюбленому клубі «Юніон-ліґ», — схоже, що ми нарешті досягли хоча б якихось успіхів? Га, як вам здається? Цього разу нашому милому Ковпервудові не вдався його фокус?

І пан Шрайхарт в якомусь майже несамовитому захваті поглянув на свого поважного колегу.

— Так, цього разу він спіймав облизня. Цікаво, до чого він ще додумається?

— Не знаю, але, по-моєму, більше нічого винайти не можна. Він розуміє, безумовно, що йому вже не відновити своєї концесії без серйозної компенсації, що неминуче поглине більшу частину його прибутків, а тоді — прощавай випуск «Об’єднаних транспортних». На цей свій законопроект пан Ковпервуд витратив не менше трьохсот тисяч доларів, а чого досяг? Наступного разу, якщо тільки я хоч щось у цьому тямлю, нові законодавчі збори взагалі не відважаться зв’язуватися з ним. Не думаю, щоб хоч хтось із спрінґфілдських політиків наважився б ще раз викликати на себе вогонь всіх газет.

Шрайхарт просторікував серйозно, велично, вкрай самовдоволено, адже, куди не глянь, а його ідея — нацькувати на Френка пресу — починала давати плоди. Генд був налаштований не настільки оптимістично. За складом свого характеру він був схильний вважати будь-який успіх тимчасовим і завжди побоювався якихось нових підкопів і каверз. Тому він висловив своє задоволення, але не впевненість. Може, Шрайхарт і має рацію, а може, й ні.

Оселившись у Нью-Йорку, Ковпервуд із кожним днем відчував щораз гострішу марність своїх спроб добитися для Ейлін визнання в світі. «Та й до чого це?» — не раз казав він собі, оцінюючи думки, вчинки, наївні плани та мрії дружини і мимоволі згадуючи смак, грацію, такт і вишуканість Береніс.

Френк відчував, що Береніс могла б майстерно і тонко здолати упередження, що існувало проти нього в світі та завдавало йому такої шкоди. «Це — суто жіноче завдання», — казав він собі, і нічого йому не домогтися, поки біля нього немає справжньої жінки.

А Ейлін, дивуючись тому, що одного багатства може бути недостатньо для успіху, що потрібні ще якісь якості, яких вона, імовірно, не мала, проте не в силах була відмовитися від своєї мрії. «У чому ж таємиця? — питала вона себе знову і знову. — Чим ці світські дами так відрізняються від інших смертних?» Саме запитання вже містило у собі відповідь, але Ейлін цього не розуміла. Вона все ще була дуже гарна, блискуча навіть, і все ще пристрасно любила вбиратися та прикрашати себе відповідно до власних смаків і понять про елегантність. Газети зчинили такий рейвах навколо прибулого із Заходу нового мультимільйонера та спорудженого ним палацу, що вже всі портьє та посильні готелів знали Ейлін в обличчя. Щоразу, коли їй траплялося з’являтися в громадських місцях, вона відчувала спрямовані на неї цікаві погляди, чула за своєю спиною шепіт, а часом і доволі гучні зауваження. Це, звісно, чогось та вартувало! Та яким водночас це було мізерним порівняно з популярністю тих обраних осіб, котрі з висоти своєї величі навіть не помічають подібних ознак популярності! Але в чому ж, у чому секрет їхнього успіху? Перед від’їздом із Чикаґо Ковпервуд зумів переконати Ейлін, що в Нью-Йорку він упорядкує своє життя, облишить любовні інтрижки та створить хоча б якусь подобу міцного та злагодженого подружнього союзу. Однак коли переселення відбулося, Ейлін побачила, що Френк із головою поглинутий своїми фінансовими та політичними негараздами, своєю художньою колекцією і не цікавиться тим, що відбувається в їхньому новому будинку. Як і раніше, вона на самоті гаяла вечори, а він раптово з’являвся і так само раптово зникав. Але скільки б не злилася на нього Ейлін — подумки чи бурхливо, відкрито, — які б не приймала рішення, вона не могла вивільнитись від своїх почуттів до цього чоловіка, котрий, як їй здавалося, був удатнішим за всіх силою свого розуму та характеру.

Ні благородство, ні доброчесність, ні милосердя, ні жалість не належали до його чеснот, але він підкорював її своєю веселою, бурхливою, непохитною самовпевненістю та наполегливим, діяльним прагненням до краси, яка, мов сонячний промінець, змушує іскритися та виблискувати каламутні води житейського моря. Життя з усім, що в ньому є темного та похмурого, не могло, як видно, затьмарити його душу. Занурена в свої роздуми, Ейлін бездіяльно тинялася створеним Френком чудесним палацом і, здавалося, знову пізнавала його. Срібний фонтан у внутрішньому дворику, засадженому орхідеями, мармурові стіни, струмінь рожевого сяйва, дивовижні заморські птиці та ряд чудових полотен у величезній картинній галереї, — все це було частиною його самого, відображенням його неспокійної душі. І гірко було думати Ейлін, що вона втратила цього чоловіка, втратила після всього, що пов’язувало їх колись, не зуміла навіки прикувати його золотими міцними ланцюгами пристрасті до своєї душі. Гірко думати, що він уже не слідуватиме рабом свого бажання за переможною колісницею її любові та краси. І все ж Ейлін не могла і не