Читати книгу - "Бути другом, Інна Турянська"

— Ти вибач..я мусила піти…я все тобі розповім, але у мене мало часу..дуже мало часу, – говорить прислоняючись до нього обличчям Віра. Такий приємний, близький, рідний.

Лиш тепер Артур помічає за Віриною автівкою ще одну машину. Поліція..в душі з'являються припущенні, і він знову починає боятися. Ні…цього разу він не дасть їй піти, не відпустить. Не тепер коли у них є дитина…не тепер! 

— Я не могла допустити, щоб ти помер…не могла..вибач…вибач..мені, — тремтячим голосом говорить Віра, а Артур здається все читає з її погляду. 

— Не хвилюйся, я розумію тебе, – бере її за руку, — Поклади це на мене. Ти не сядеш у в'язницю, обіцяю тобі, — сказав ніжно торкнувшись її обличчя, — Я зроблю все можливе, щоб ти була зі мною та нашим сином. Ви моя сім'я…ви все, що в мене залишилося, — говорить і щиро вірить у сказане. В кожне слово вкладає впевненість, тепло, турботу, підтримку, — Ми знайдемо найкращих адвокатів, якщо потрібно я віддам всі свої гроші, лиш би ти була поряд. Лиш би ти була поряд, маленька, бо і я кохаю тебе!

Зводиться, рішуче їде у відділок, дає заставу. Матері його дитини не бути там…Його коханій жінці не гнити у в'язниці. Вона врятувала його, повернула надію, щастя та себе…Вона його життя відтер. Вона його Віра і віра.