Читати книгу - "Сповідь"

що називається змовою, клікою, інтригою, зберегла мені свободу і незалежність, і я не знав інших ланцюгів, окрім сердечних прихильностей. Самотній, усюди чужий, без підтримки, без родини, керуючись тільки своїми принципами і обов’язками, я сміливо йшов прямим шляхом, ні перед ким не запобігаючи, нікого не милуючи на догоду істині і справедливості. Більше того, вже два роки живучи на самоті, не листуючись ні з ким про злободенні події, не підтримуючи ділових відносин, не отримуючи ніяких новин і нічим не цікавлячись, я жив за чотири льє від Парижа, так віддалившись від цієї столиці своєю байдужістю, ніби жив за сімома морями на острові Тініан.

Ґрімм, Дідро, Гольбах, навпаки, жили у вирі вищого світу і відвідували майже всі його сфери. Їх слухали люди освічені, літератори, суддівські чини, жінки. Вже з цього видно, які переваги були на боці цих трьох людей порівняно з моїм становищем. Щоправда, Дідро і Гольбах були не з тих – принаймні я так думаю, – хто здатен плести чорні інтриги: першому бракувало для цього злості, другому – спритності, але саме завдяки цьому партія тільки тісніше згуртувалася. Ґрімм сам складав план, відкриваючи двом іншим тільки те, що їм треба було знати, щоб сприяти його виконанню. Він мав на них такий вплив, що легко цього добивався, а результати відповідали його дивовижній винахідливості.

Ця винахідливість підказала йому, яку перевагу становить його позиція в порівнянні з моєю, тому він замислив, не компрометуючи себе, зіпсувати мою репутацію і створити мені абсолютно протилежну, оточуючи мене при цьому глухою стіною, яку мені неможливо було пробити, щоб кинути світло на його підступи й зірвати з нього маску.

Це було нелегко, оскільки доводилося маскувати несправедливість в очах тих, хто мав їй сприяти. Доводилося обманювати чесних людей; треба було всіх усунути від мене, не залишивши мені жодного друга – ні малого, ні великого. Та що я кажу! Треба було влаштувати так, щоб жодного слова істини не дійшло до мене. Якби хоч одна великодушна людина прийшла і сказала мені: «Ви розігруєте добродійного, а тим часом ось що говорять про вас і ось на підставі чого про вас судять. Що ви на це скажете?» – істина восторжествувала б, і Ґрімм був би знищений. Він це знав, але він знав свою душу і оцінював людей відповідно. Мені боляче за честь людства, що він розрахував так правильно.

Ґрімм блукав наосліп, а тому просуватися до своєї мети мав поволі, щоб не спіткнутися. Ось уже дванадцять років він виконує свій план, а найважче ще попереду: треба обманути все суспільство. Ще є очі, що стежать за ним пильніше, ніж він думає. Він цього побоюється і ще не сміє виставити свої підступи перед людські очі.[177] Але він знайшов легкий спосіб залучити сюди владу, і ця влада вирішує мою долю. За її підтримки він посувається вперед з меншим ризиком. Оскільки представники влади не відзначаються прямотою, а ще менше схильні до щирості, то Ґрімму нічого побоюватися втручання когось із порядних людей. Перш за все йому потрібно, щоб я був оточений непроникним мороком, і щоб його підступи завжди були приховані від мене, бо він знає, що, з яким би лукавством він не снував свою змову, вона ніколи не витримає мого погляду. Хитра спритність цього наклепника полягає в тому, що він робить вигляд, ніби жаліє мене, і надає своєму віроломству видимості великодушності.

Я вловив перші наслідки цієї системи з глухих звинувачень з боку гольбахівського гуртка, хоча й не міг ні зрозуміти, ні навіть здогадатися, в чому ці звинувачення полягають. Делейр повідомляв мене в своїх листах, що мені приписують якісь злодійства; те ж саме, але більш таємничо, говорив мені Дідро. Але коли я вимагав пояснень від них обох, усе зводилося до тих чотирьох пунктів, які я згадував вище. Я відчував поступове охолодження в листах пані д’Удето. Я не міг приписати це впливові Сен-Ламбера, який писав мені й далі так само дружньо і навіть відвідав мене після свого повернення. Не міг я приписати причину цього і собі, тому що ми розлучилися з нею дуже доброзичливо, і з того часу тільки мій від’їзд з Ермітажу міг бути їй неприємний, але вона сама зрозуміла його необхідність. І ось, не розуміючи причини охолодження, яке вона заперечувала, але яке я добре відчував, я почав побоюватися всього. Я знав, що пані д’Удето дуже обережна зі своєю невісткою і з Ґріммом через їхній зв’язок із Сен-Ламбером, і боявся їхніх інтриг. Через це хвилювання знову відкрилися мої рани, і мої листи стали такими бурхливими, що вона припинила зі мною листування. Мені увижалися тисячі жахів, але що відбувалося насправді, я не міг побачити виразно. Таке становище нестерпне для людини з палкою уявою. Якби я був геть самотній і нічого не знав, я був би спокійніший, але моє серце ще зберігало прихильності, що давали моїм ворогам тисячу переваг переді мною, а слабкі промінчики світла, що пробивалися в мій притулок, дозволяли мені бачити лише всю чорноту таємниць, які від мене приховували.

Певен, що не витримав би цих дуже жорстоких мук, нестерпних для мого відкритого і прямого характеру, бо я не вмію приховувати свої почуття і боюся тих, які приховані від мене; але тут, на щастя, трапилося щось цікаве для мого серця, що відвернуло мене від того, чим я був поглинений проти волі, і це подіяло на мене цілющим чином. Відвідавши мене останній раз в Ермітажі, Дідро говорив мені про статтю «Женева», яку д’Аламбер написав для «Енциклопедії». Він розповів мені, що ця стаття, узгоджена з деякими високопоставленими женевцями, мала на меті влаштування в Женеві театру, що заходів уже вжито, і театр не забариться відкритися. Оскільки Дідро все це, схоже, подобалось і він не сумнівався в успіху, а в мене з ним було дуже багато інших спірних питань, крім цієї статті, я нічого не сказав йому. Але мене обурило запровадження цієї спокуси у мене на батьківщині, і я з нетерпінням чекав виходу в світ тома «Енциклопедії» з цією статтею, щоб вирішити, чи не можна дати на неї якої-небудь відповіді, яка відвернула б цей жахливий удар.[178] Я отримав цей том після того, як оселився на Мон-Луї, і побачив, що стаття написана дуже вправно, майстерно і гідна її автора. Це, проте, не змусило мене відмовитися від наміру відповісти на неї. Незважаючи на свій пригнічений стан, незважаючи на