Читати книгу - "Ягня з левиним серцем, Шайна Даймонд"

Ці слова давалися Лорейні не легко, але вона трималася. Головне зараз – переконати батька! Не знаючи, що ще сказати, лорі Грей безнадійно глянула на барона, а він відповів їй серйозним і засмученим поглядом. Обійшовши стіл, юна дівчина дістала з шухлядки дві чисті хустинки – одну залишила собі, а іншу подала Домінікові, щоб зупинив кров… Приймаючи хустинку, барон Клемон вдячно кивнув і навмисне торкнувся пальців Лорейни,.. вона ж різко забрала руку, ніби обпеклася і відвернулася, витираючи сльози.

Генерал Ендрю Грей спокійно зчепив руку за спиною і випрямившись, глянув у вікно. Він думав. Він вислухав схвильовану доньку і жодного разу не перебив її, бо відчував і бачив, як важко їй дається кожне сказане слово. Любов Лорейни до його сестри Еленор – була любов’ю доньки до матері, а тому генерал розумів її і… підтримував. Також генерал жалів, що графа Аластера Блейка вже немає з ними, бо – Небо Свідок! – кращого чоловіка для Еленор він не знайшов би навіть зараз. Хоча… Він також вислухав барона Домініка Клемона, слова якого дуже обурили і розгнівали його. Подумати тільки: з часом їхні стосунки стали чимось більшим… Чимось!.. Більшим!   

Генерал перевів подих і глянув на барона – той цього не помітив, притискаючи хустинку до скривавленої вилиці і не зводячи погляду з Лорейни, яка нервово м’яла в руках свою мокру від сліз хустинку… Ендрю Грей знову глянув у вікно. «Сльози, кров… Як на полі бою!» З останніх листів Лорейни генерал знав, що вона познайомилася з юним віконтом Керрі – він подобається їй і вона прихильна до нього. Але генерал також зрозумів, що барон Клемон вже не цікавить його юну доньку. В душі Ендрю Грей трохи засмутився з цього приводу, але вирішив не втручатися – хай Лорейна сама обирає… До того ж, лорд Вільям, мабуть, теж не поганий претендент на руку його доньки. Що ж, серце Лорі краще знає, кого і чому воно обирає.

…І якщо це генерал ще міг прийняти і зрозуміти, то почуття сестри і молодого лорда Домініка… ну ніяк не піддавалися його розумінню! Ні, самі почуття він ще розумів, але ж… Не встигла сестра овдовіти, як барон заявляє, що після закінчення жалоби за графом, він хотів би з його – Ендрю – дозволу заручитися з Еленор. Це, на думку генерала, не гідно. Який сором! А барон не здавався, доводячи, що після смерті графа Блейка Еленор потребує підтримки не тільки люблячої вихованки та сина, а й… Словом, це і стало останньою краплею в чаші терпіння генерала, яка призвела до першої краплі крові барона Клемона. Не витримавши, батько леді Грей гнівно вдарив лорда Домініка кулаком в обличчя. Похитнувшись, барон зачепив і зіштовхнув зі столу чималий пісчаний годинник. Саме на цей звук і з’явилася налякана Лорейна.

Так чи інакше, але ситуація поволі набувала потрібних обрисів. І все ж, щось тут не так… Генерал глянув на доньку і нарешті спокійно заговорив – без сліду гніву)

Генерал Грей

Заспокойся, дитино, ти вже достатньо сказала – 
Я тебе зрозумів, та зараз хочу, щоб ти мовчала.
Сядь, Лорейно, послухай… А Вам, бароне, даю слово!
(Лорейна слухняно сіла на найближчий від неї стілець. Тепер барон опинився за два кроки справа від неї, але дівчина не наважилася глянути на нього – дивилася на суворе обличчя батька. Сховавши скривавлену хустинку в кишеню сюртука, молодий лорд випрямився і впевнено заговорив, дивлячись генералові у вічі)

Лорд Домінік

Мені шкода, генерале, що я викликав Ваш гнів…
Та без вагомої причини – тривожити Вас я б не смів.
Моє прохання Вам здається безсоромним –
Та й сам я не назвав би його скромним,
Але я не відмовляюся й від своїх слів:
Сестру Вашу дозвольте взяти за дружину…
Це єдине, чого б я насправді хотів!..
(Домінік Клемон замовк, підбираючи потрібні слова і не помітив, який сповнений глибокого смутку і болю погляд звернула на нього Лорейна. Проте її батько цього не пропустив)

Генерал Грей

Це все я вже чув раніше, лорде Домінік,
Те ж, що я думаю з цього приводу – Ви… відчули на собі.
І все ж, я спитаю, бо це важливо для мене:
Ти дійсно байдужа до барона, Лорейно?
(Генерал не зводив з заплаканого обличчя доньки пильний погляд, а от Домінік дивився на генерала, бо… бачити Лорейну в цю мить йому було не сила. І, прямо глянувши батькові у вічі, Лорі спокійно і впевнено сказала)

Лорейна

Вільям Керрі – ось, кого вибрало моє… серце,
А серце барона Клемона – до моєї тітки рветься.
Враховуючи це, батьку, я не бачу причини – 
Щоб чотири люблячі серця… Ви з’єднати заборонили.

(Домінік прикрив очі і полегшено зітхнув, ніби після цих слів Лорейни – все… Все скінчилося і генерал дозволить їм з Еленор бути разом. Проте тільки сам барон знав, що в цю мить насправді скінчилося: це дійсно був кінець – кінець їхньої з Лорейною історії приречених почуттів!

А генерал кивнув, сумно всміхнувшись Лорейні)

Генерал Грей

Хай буде так, дочко, як ти сказала, бо…
Небо свідок: руйнувати ваше щастя – навіть я не маю права.

(Після цих слів, Лорейна підвелася і вклонилася батькові. Звернувши на барона похмурий погляд, генерал наказав, щоб після заручин він з Еленор погостював якийсь час у родовому замку Греїв, бо про цю подію все одно говоритимуть, а тому хай світ трохи заспокоїться. Ендрю Грей поцілував доньку в чоло і вийшов, не глянувши більше на Домініка. У кабінеті покійного графа Аластера стало тихо. Сказати було нічого, та й… що тепер слова? Старанно відводячи погляд, Лорейна хотіла піти, але барон раптом заступив їй шлях і сказав тихо, дивлячись у вічі)