Читати книгу - "Ягня з левиним серцем, Шайна Даймонд"

І от, нервово притримуючи складки легкої, незмінно чорної сукні, графиня завмерла під дверима кабінету, намагаючись розчути, про що саме говорять Домінік та її старший брат. Генерал приїхав рано-вранці і відразу ж після святкового обіду з нагоди його приїзду, барон сам повідомив, що має до нього серйозну та невідкладну розмову. Мабуть, генерал Грей вирішив би, що ця розмова стосується його юної доньки Лорейни, але оскільки сама леді Грей вже згадувала у листах батькові про знайомство з юним аристократом Вільямом Керрі, то… генерал і гадки не мав, про що бажає говорити з ним барон Клемон.

Отож, ще й десяти хвилин не минуло відтоді, як за Домініком та генералом зачинилися двері кабінету, а графиня вже чула, що голос брата поволі набуває різкого гнівного звучання. Схоже, барон вже виклав суть справи і, схоже, Ендрю не в захваті від почутого. Притиснувши руки до грудей, графиня таким чином намагалася стримати їх тремтіння. Обличчя жінки виражало суцільну тривогу і страх. Відступивши від дверей, графиня безпорадно глянула на свою юну вихованку, що стояла за кілька кроків від неї, не наважуючись наблизитися… А втім, їй і не треба було, адже уривки гнівних батькових слів вона чула все одно. Молода вдова спитала у відчаї, стримуючи схвильоване дихання)

Графиня Еленор

Лорі! Чому… Чому Ендрю так гнівається?
Якщо він – не зрозуміє?.. Якщо… не стримається?
Чому, Лорі? Чому вони так сваряться?!..
(Лорейна – у вишуканій атласній сукні синьо-зелених відтінків, з перев’язаним зеленою стрічкою в’юнким волоссям – була стривожена не менше, аніж графиня, проте вона намагалася триматися спокійно і заспокоїти тітку)

Лорейна

Тітонько! Тихіше… заспокойтесь, прошу – 
Ви ж знаєте батька і його вдачу не просту.

Графиня Еленор

Так, мила, знаю.
Але нащо ж так кричати?..

Лорейна

(Обережно бере тітку за плечі і потихеньку відводить від дверей)

Тітонько, люба! Не хвилюйтесь так, прошу.
Я боюся за Вас: Ви тремтите й такі бліді,
Не забувайте, що зашкодити можете не тільки собі…
Ідіть краще і відпочиньте – я потім Вам все розкажу.
(Графиня звернула тривожний погляд на двері – вона вагається, але сама розуміє, що вихованка права і їй потрібно себе берегти. Потиснувши руку дівчини, каже тихо)

Графиня Еленор

Добре, мила, я піду і трохи полежу…
(Лорейна всміхнулася тітоньці і навіть провела її через галерею в коридор. Проте як тільки постать графині зникла на сходах вгорі, вона чимдуж кинулася назад до кабінету, притримуючи складки легкої сукні. Спинившись за два кроки від дверей, Лорі ледве переводила подих, серце її шалено калатало в грудях, щоки палали рум’янцем, а в скронях пульсувала кров – від бігу а чи від хвилювання – зараз вже й не розібрати. З-за дверей знову долинув гнівний голос генерала Грея, але зараз дівчина чула і слова барона)

Генерал Грей

…й від Вас подібного я не чекав, бароне!

Лорд Домінік

Я ж не бажав образити Вас, генерале…

Генерал Грей

Ви зараз тут… через бажання Ваші…
Мовчіть й ні слова більше!

Лорд Домінік

Генерале! Я Вас запевняю…
(Що хотів сказати барон Клемон – Лорейна вже не почула, бо налякано відійшла від дверей і припала спиною до оббитої дерев’яними панелями стіни. Дівчина, знаючи свого батька, не здивувалася такій його реакції, проте… Зараз навіть вона не знала, чим закінчиться його розмова з бароном. Лорейні було щиро жаль тітоньку, доля якої в цю мить вирішувалася в кабінеті її покійного чоловіка. І Домінік… Почувши щойно лише кілька його слів, вона помітила в них відчай і безвихідь. Обіцяючи графині, що зробить все, щоб переконати батька в щирості та… доречності почуттів барона Клемона – юна леді Грей гідно збиралася стримати обіцянку, але… Дівчина і сама не очікувала, що наважиться так зухвало втрутитися в цю складну розмову. Проте доля і… страх за лорда Домініка не залишили їй вибору!

Насмілившись знову наблизитися до дверей, Лорейна тривожно прислухалася. Наче тихо… Та вже наступної миті, коли почувся звук удару та дзвін розбитого скла – вона не тямлячи себе увірвалася в кабінет і завмерла, майже не дихаючи. Білий від люті, мов стіна, її батько стояв біля єдиного в кімнаті вікна, міцно стиснувши руки в кулаки і опустивши їх вздовж тіла. Він навіть не глянув у бік Лорейни, не зводячи гнівного погляду сірих, майже прозорих очей з барона. Молодий лорд саме підвівся, притримуючись за край письмового столу – під ногами в нього жалібно хрускотіло скло від розбитого пісчаного годинника, а з розбитої генералом скули сочилася кров. Лорейна глибоко вдихнула, глянула спершу на батька, а потім на Домініка і коли їхні погляди зустрілися, вона злякано кинулася до генерала і заговорила, не розбираючи слів)

Лорейна

Не треба, батьку! Все не так…
Барон Клемон – не винен! Тобто…
Я… сама здогадалась, а тітоньку охопив страх!..
Я поясню Вам, батьку, я зараз…
(І, майже плачучи, але прямо дивлячись батькові у вічі, юна Лорейна почала пояснювати, що про теплі почуття лорда Домініка до її тітоньки здогадалася ще тоді, коли дядечко – Мир і спокій його душі! – тільки захворів, а барон почав часто навідуватися в маєток, всіляко підтримував їх і намагався допомогти… Навіть взявся якось розбирати папери дядька з контори, (леді Грей брехала батькові, навіть оком не змигнувши, а оскільки генерал був відсутній як під час хвороби графа, так і на церемонії поховання, то… відкрити правду могли хіба що графиня з бароном, але вони цього, звісно ж, не зроблять!). отож, вже не стримуючи сліз. Лорейна сміливо додала, що вона була б рада, якби біля її тітоньки, що волею Неба – овдовіла, був такий чоловік, як барон Клемон. Хіба він не гідний сестри генерала?..