BooksUkraine.com » Детективи » Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

172
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 166 167 168 ... 248
Перейти на сторінку:
нього потрапили?

— За об’явою. Пропонував роботу, хороша платня. Я приїхав, а він мене у підвал. Його колишній лікар повісився після того, як прожив вісім років у підземеллі, то барон нового собі знайшов. Забрав пояс, усі мотузки, щоб я повіситися не зміг, а лікував барона та його банду.

— Ви ж казали, що вчитель, брата шукали.

— Брехав. Я тут навчився правди не говорити. Слухайте, а як ви будете ото все висаджувати?

— Ґніт є, підпалю.

— Але це ж із ґнотом важко час точно розрахувати.

— Я короткий зроблю.

— Але поруч небезпечно може бути.

— Доведеться комусь ризикувати.

— Це роль смертника.

— У вас є інші варіанти?

— Є, зараз руку вам зроблю і покажу.

Руку він вправив, боляче було, аж кричав я. На плече дошки з обох сторін поклав і перемотав міцно. Правою рукою тепер я і ворухнути не міг.

— А тепер ходімо, покажіть мені арсенал, — сказав лікар.

Я його провів. Він почав нишпорити по полицях, знайшов якийсь механізм Показав його мені.

— Знаєте, що це?

— Я такі бачив у бунтівників, що бомбу робили, — кажу.

— О, та ви і з бунтівниками знайомі?

— Випадково, — брешу. Як він бреше, то чому мені не можна?

— Ну що ж, ви праві, це вибуховий механізм. Його можна поставити на час, але точного часу ми не знаємо, то поставимо на поштовх. Коли змій нападе, поштовх же буде?

— Слухайте, це ж не руку вправляти, це — вибухівка, — нагадую я.

— Розумію, не хвилюйтеся, зараз усе зробимо, — він починає порпатися у механізмі. Вміло і впевнено.

— Звідти такі знання у лікаря? — дивуюся я.

— Погані книжки читав, — сміється він.

— Мені здається, що і про лікаря ви брехали.

Він сміється.

— Брехав. Насправді я приїхав сюди, щоб убити барона Хороший план, залишити бомбу в патефоні, який барон купив. Він збирається послухати платівку, Шаляпіна чи Пяльцеву, а тут вибух.

— Навіщо вам убивати барона?

— Помста Точніше, покарання. Барон убив чотирьох наших товаришів. Двоє з них тікали від поліції й потрапили сюди випадково, ще двоє шукали перших двох. Барон узагалі не чикався. Я думаю, що тут загинуло багато народу. І не тільки наших, але й анархістів, есерів, можливо, ще когось. Але ми карали барона лише за наших товаришів. Та замах не вдався. Більше того, мені навіть не вдалося поїхати з замку. Барон наказав мене вбити. Треба було якось рятуватися, і я згадав про свою медичну освіту, щоправда, незакінчену. Але ж барону потрібен був не мій диплом, а знання, які були. Мені пощастило, бо незадовго перед тим повісився попередній лікар барона То він узяв мене своїм ескулапом. Так я вижив і почав чекати нагоди втекти. Я просидів у підземеллі шість років. Уявляєте?

— Шість років?

— Шість, почався сьомий. Чесно кажучи, я вже думав, що нагоди втекти не буде, що мені доведеться до кінця життя сидіти у підвалі. Ще рік-два, і я б спробував зарізати барона ланцетом та героїчно померти від рук його бандитів. А тут ви, мій щасливий визволитель. Слухайте, а як ви змогли підняти цих селюків? Оцю покірну череду? Я думав, що це категорично неможливо. Бо коли людина терпить, що забирають її дітей, то вона витерпить геть усе! Як ви змогли перетворити худобу на військо?

— Мені треба було рятуватися.

— Так, розумію, але ви могли просто втекти.

— У палаці залишався поручик, він врятував мені життя, і я не міг просто його покинути.

— О, та ви людина слова?

— Я вмію бути вдячним.

— І що ви сказали мужикам?

— Вже не пам’ятаю. Якісь дурниці. У таких випадках головне не що говориться, а як Треба розбурхати людей, розкачати натовп, а потім він уже посунеться сам, наче весняна вода.

— Слухайте, та ви справжній вождь!

— Що з бомбою?

— Готова Але чи впевнені ви, що ми мусимо вбивати змія? Коли я займався поручиком, він щось шепотів про те, що змія треба захопити і відвезти до столиці.

— Не треба, — кажу я.

— Але поручик...

— Змій їсть людей. Дівчат. Він привчений до цього і не змінить своїх уподобань. Змій мусить померти. Тут немає чого обговорювати, — тихо кажу я.

— Що ж, нехай так, ви тут головний. Ходімо, подивимося, як там ваші підопічні.

Ми піднялися нагору, почули стукіт сокир та молотків.

— Господи, це опудало якесь? — дивується лікар.

— Про Троянського коня чули?

— Слухайте, ви демонструєте просто якусь феноменальну обізнаність, як для звичайного міщанина! Здається, ви щось недоговорюєте. Хто ви?

— Ваш рятівник Сподіваюся, що ваша бомба мені достойно віддячить. Давай, мужики, швидше, до ранку дуже небагато часу! Працюємо!

Закінчили вже коли почало світати. Нестеров спав на ліжку барона, я залишив при ньому Нюсю і двох мужиків з рушницями для охорони. А сам із лікарем та мужиками пішов До пагорбів, де жив дракон. Одразу на двох возах попереду нас котилася величезна, збита з дерева подоба людини, метрів у п’ять заввишки і три завширшки. Вже коли виїхали з воріт баронської фортеці, дерев’яну людину зіп’яли на ноги, приробили величезні руки, зроблені з вітряка, на них закріпили кілька рушниць, від яких протягнули мотузки. Мужики дивилися на це диво і крутили головами.

— Не злякається змій, зовсім не злякається! — хвилювалися вони.

— Подивимося, — казав я впевнено, бо що мені залишалося, окрім впевненості?

їхав я на бричці разом із лікарем За нами кілька десятків мужиків верхи, інші пішки. Попереду хиталася на дорожніх ямах дерев’яна людина з великим барильцем Ще на окремому возі була сурма, знята з башти баронівського палацу, і невеличка сигнальна гармата, знайдена в арсеналі барона.

Коли ми були неподалік пагорбів, я наказав зупинитися, залишити дерев’яну людину на відстані й копати окопи. Довелося пояснювати, що це таке, бо мужики не знають. Коли все було готове, наказав сурмити. Змій озвався майже одразу, а невдовзі вже летів із пагорбів.

Дивується, коли бачить нас.

— Що таке? — питає згори.

— Ми зробили богатиря, який уб’є тебе, червак! — кричу я змію.

— Що! Оце опудало? — він регоче, я даю знак, лікар смикає за мотузку, і дві рушниці стріляють у бік змія з рук дерев’яного велетня. — Ах, ти ж

1 ... 166 167 168 ... 248
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"