BooksUkraine.com » Детективи » Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

172
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 167 168 169 ... 248
Перейти на сторінку:
так! — обурюється чудовисько. Я розраховував на його гнівливість та поганий характер. Онде він підлітає трохи вгору, а потім починає летіти вниз, набираючи швидкість, наче кібець, що полює на курчат. Лікар знову смикає за мотузку, рушниці в руках велетня ще стріляють, але змій їх не помічає, на швидкості підлітає до дерев’яної людини і збиває її. Нічого не відбувається. Змій насів на збитого велетня і трощить його, зараз кинеться на нас, бачу, як мужики починають вилазити з окопів, щоб тікати, і так само бачу, як лікар падає в окоп. Падаю і сам Лунає вибух. Дуже і дуже потужний вибух кількох пудів пороху, навантаженого в черевце велетня. Не просто пороху, а ще й порубаних цвяхів, що зі свистом розлітаються на всі боки. Чутно рев чудовиська. Я трохи чекаю, а потім обережно виглядаю з окопу. Спочатку нічого не видно, бо дим А потім бачу, що змій лежить на землі Він виглядає жалюгідно. Вибухом йому відірвало одне крило і зламало інше. Він весь посічений осколками, миттю вкрився кров’ю. Але ще живий. Стогне, совається, в нього агонія.

— Гармату сюди! — наказую я.

Гармату на возі підвозять до змія, я цілюся приблизно в серце. Змій не бачить мене, бо його очі висічені рубленими цвяхами. Я запалю гніт. Постріл. Ядро пробиває бік змія, той востаннє смикається і завмирає. Тиша А потім несподіваний крик:

— Наш пан убив змія! Наш пан убив змія! — це почав Грицько, а ось уже волає весь натовп. Мужики валяться переді мною на коліна. — Рятівник наш, пан наш, володар наш!

Я піднімаю руку, і вони замовкають.

— Зараз частина підніметься до змієвого лігва Там залишки ваших дочок, яких він з’їв. Поховайте їх, так само, як і тих жінок і дітей, яких ви вбили у підвалі палацу. А барона та абреків розкопайте, принесіть до палацу і там спаліть. Туди ж відвезіть і тушу змія. Коли приїде поліція, то кажіть, що змій напав на барона та вбив його і його охоронців, але вже перед смертю барон підстрелив з гармати змія і вбив його. А ви сиділи по хатах і тільки дивилися! Мене та поручика не згадувати, зараз ми поїдемо, наче нас тут і не було. Поліція не схоче дізнаватися правди, бо вона їй не потрібна. Все зрозуміло?

Я дивлюся на них, вони стоять на колінах, якісь перелякані.

— Пане, залишайся з нами! — несподівано каже Грицько. — Залишайся! Просимо! Будь нашим паном! Як ми самі? Ми самі не можемо! Нам пан потрібен! Будь ласка! Просимо! — повторює натовп. Я знову піднімаю руку, і всі замовкають.

— Вчіться жити самі. Неволя зробила з вас звірів, то постарайтеся, щоби на волі ви стали людьми. А тепер виконувати все, що я наказав!

За кілька годин я вже сидів на возі, на якому ми приїхали в Палену Буду з поручиком Нестеров досі був непритомний, але лікар казав, що все буде добре. Лікар поїхав із нами. Ми від’їхали кілька верст, коли побачили, як позаду запалав палац барона.

— Я б на вашому місці залишився, — зітхнув лікар. — Ви б могли бути там справжнім царем! Розумієте?

— Тому і не залишився, бо влада — найпотужніша іржа у світі.

— Ну, не знаю, — крутить головою лікар і оглядається. — Господи, досі не можу звикнути до світу білого. У підвалі я майже забув і про сонце, і про небо. Як же тут добре!

— Весна, — погодився я.

Ми їхали далі, Кролевець я вирішив оминути, щоб не зіткнутися з тамтешнім приставом Дорогою опритомнів Нестеров. Спочатку спитав, чи він живий, а потім за змія.

— Немає змія, пане поручику.

— Як немає! — він аж підхопився і застогнав.

— Вбили його, — далі я хотів наплести оту побрехеньку про те, що змій напав на палац, убив барона і сам був вбитий, але не став. Я поважав Нестерова, а людям, яких поважав, намагався не брехати.

— Як убили? Хто вбив? Що сталося? — хвилювався поручик, блідий та слабкий.

— Я вбив. Я. Змій їв людей. Він звик до цього і ніколи б не відмовився. Якби ми привезли його до столиці, довелося б шукати йому такий харч. Це гріх. І я вбив його, щоби той гріх припинити.

Ох і розлютився тоді Нестеров. Лаяв, погрожував військовим судом, проклинав, намагався застрелити. Що тільки не витворяв, лікар його ледь стримував.

— Поручику, ви вже сказали достатньо. Якщо вважаєте, що я винен, звертайтеся до керівництва. Я робив так, як робив, бо вважав, що інакше не можна І готовий за всі свої дії відповідати.

На тому ми з поручиком і розійшлися. Лікар повіз його до лікарні в Конотоп, а я пішов пішки додому. Лише наступного дня під вечір постукав у ворота і злякав Уляну Гаврилівну перев’язаною рукою. Наказав нічого не питати, вмився і зайшов до Моніки. Мала вже спала Я присів поруч, щоб подивитися на неї, та так і заснув.

Потім довго лікував руку, бо ж на землі калікою жити важко. Десь за два місяці мені надійшов лист від Нестерова, у якому той просив вибачення. Писав, що обміркував усе і вирішив, що я вчинив правильно, бо використання змія, що їв людей, стало б ганьбою для армії та імперії, а про це він зопалу не подумав. Наприкінці поручик запрошував до Києва в гості і просив не баритися, щоб встигнути до війни.

Жінки, жінки

ого дня я прокинувся рано й одразу поставив на піч великий чавун, гріти воду. Набрав повну балію, посидів, старанно вимився і ще старанніше поголився.

— Чи збираєтесь куди, Іване Карповичу? — в’їдливо спитала Уляна Гаврилівна, яка раніше такої цікавості не виявляла. — Мабуть, знову до Бахмача, у справах?

— Уляно Гаврилівно, ви штабс-капітан Мельников, щоб ото допити мені вчиняти? — здивувався я.

— Та просто різне люди балакають... — невдоволено сказала кухарка, аж губу закусила.

— А ви менше тих людей слухайте, Уляно Гаврилівно, — сказав їй лагідно, щоб заспокоїти. — А що там у нас зі сніданком?

Сніданок був як завжди смачний. Та ще й кава, до якої Уляна Гаврилівна мене привчила, бо вміла варити її чудово, в німкені-господарки навчилася. Насипала мені, налила, відійшла і сіла така сумна, щось аж шматок у горлянку не ліз.

1 ... 167 168 169 ... 248
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"