Читати книгу - "Невідоме Розстріляне Відродження"

І кожне серце, ніби брунька, Рожевим кільчиться листком… А журавлі летять і струнять, Пливуть понад селом. День, як глибока криниця
День, як глибока криниця: прозорий, блакитний, холодний. Тільки береза на сонці сріблиться у синій безодні. Тихо під листям одежі вінки золоті заплітає… Осінь сьогодні розкинула вежі в зеленому гаю. Вітер волі

О земле, велетнів роди!

Павло Тичина Ще буде радість цілувати Блакитні очи поколінь, І обсипатиме старезна мати Пшеницею своїх синів. І засміються, бризнуть зорі, Заграють славу кобзарі. Крилате сонце перемоги Цвіте на прапорі вгорі. Дзвенить, дзвенить і кличе кобза, По нетрях бору луни б’ють. Нехай цвітуть і половіють грози, Нехай майбутні велетні ростуть! Міцнійте ж духом і красою!.. Рілля та плуг покажуть час, Щитами прадідів до бою Благословили села вас. Поворот
Окселентують, клекотять вози. Дзвінка луна переорала вечір. А погляди вже п’ють ясні димки, По-дружньому підморгують малечі, Що роєм десь повисла на задку. Яка глибока, невимовна радість — По довгих роках боротьби та мандрів Зустрінуть дім і милих у цвіту! Як і раніш – на вигоні криниця, По-давньому киває журавель. А серце, ніби перелітна птиця, Назад минуле і нове несе. Якісь думки чи спогади ще тануть.