Читати книгу - "Тарас Шевченко та його доба. Том 1"

93

Див. І. П. Симоненко. Поезія Роберта Бернса. К., 1962.

94

Здається, в цьому випадку Олександр Іванович Білецький, незаперечний класик українського літературознавства, дещо захоплюється. Адже невипадково Шевченко послався на народного поета Шотландії у розквіті свого революційного таланту в 1847 році у передмові до нездійс неного видання «Кобзаря»: «А Борнц усе-таки поет народний і великий. І наш Сковорода таким би був, якби його не збила з пливу латинь, а потім московщина». (Тарас Шевченко. Зібрання творів: у 6 т. Т. 5. С. 208). Пізніше видання Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка так характеризує Роберта Бернса: «Реалістично змальовував нестерпні умови життя шотландського селянства, таврував правлячу верхівку країни і духівництво, закликав до боротьби за свободу і незалежність, за справедливий соціальний лад. Багатьма своїми рисами, зокрема палким патріотизмом, любов’ю до знедоленого народу і зненавистю до його гнобителів, непохитною вірою в світле майбутнє батьківщини, а також глибокою народністю і бунтівною силою твори Бернса співзвучні полум’яній поезії Шевченка… Полемізуючи з реакційними тлумаченнями народності й відстоюючи можливість і необхідність створення високохудожніх поетичних творів про життя простого народу народною мовою, Шевченко посилався на приклад Бернса, називаючи його поетом великим і народним» (Шевченківський словник. Т. 1. С. 64).

95

Анакреонтическая поэзия – лёгкая жизнерадостная лирика, распространённая в европейских литературах Просвещения и Возрождения… Образцом анакреонтической поэзии служил позднегреческий сборник стихов «Анакреонтика», созданных в подражание Анакреонту, и позднее ошибочно ему приписанных. Свободомыслие, жизнелюбие, беспечность, а иногда и политическое вольнодумство, земные радости, вино, любовь – основные темы анакреонтической поэзии. Анакреонтические стихи в России писали – М. В. Ломоносов, Г. Р. Державин, К. Н. Батюшков, А. С. Пушкин и другие; во Франции – поэты «Плеяды», А. Шенье, Вольтер, Э. Д. Парни, П. Ж. Беранже и другие; в Германии – Глейм, Г. Э. Лессинг (Краткая литературная энциклопедия, Т. 1. Стб. 193).

96

Л. Первомайський. Шандор Петефі (Нотатки перекладача). В книзі: Ш. Петефі. Поезії. К., 1958. С. 32 – 34.

97

Герман Шлютер (1854 – 1919) – немецкий историк. С юных лет принимал активное участие в социалистическом движении, примыкая к левому крылу германской социал-демократии. После переезда в США участвовал в деятельности социалистических организаций. Исторические труды Шлютера, посвящённые различным аспектам рабочего и демократического движения в США – «Начало немецкого рабочего движения в Америке», «Линкольн, труд и рабство», «Интернационал в Америке» и др. – были направлены против попыток буржуазной и социал-реформистской историографии свести историю рабочего движения в США исключительно к тред-юнионистской борьбе.

98

Лист Ф. Енгельса Г. Шлютеру від 15.V.1885 р. – У зб.: К. Маркс и Ф. Энгельс об искусстве. Т. 1. М., 1957. С. 556.

99

Всенародна шана. Відзначення сторіччя з дня смерті та 150-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка. К., 1967. С. 70 – 78.

100

Подається скорочений текст доповіді.

101

Павло Іванович Гессе (1801 – 1880) – з 1841 р. чернігівський, з 1855 р. – київський цивільний губернатор. У 1844 р. Шевченко звернувся до Гессе з листом-проханням допомогти поширити на Чернігівщині перший випуск офортів «Живописной Украины». У 1850 р. Гессе на вимогу О. Орлова викликав до Чернігова А. Лизогуба. Іменем царя О. Орлов, що був тоді у Чернігові, заборонив А. Лизогубові листуватися з Шевченком. У 1861 р., в дні похорону поета, Гессе, побоюючись народних заворушень, послав сотню козаків до Канева «для забезпечення належного порядку та спокою» (Шевченківський словник. Т. 1. С. 154).

102

Андріан Пилипович Головачов (1820 – 1889) – російський учений-зоолог. Шевченко познайомився з ним 1852 року, коли Головачов, виконуючи наукове завдання, приїздив на піво стрів Мангишлак. На поета ця зустріч справила велике враження, він захоплено згадував про неї в листах до Головачова (15.ХІ.1852 р.) і Й. Бодянського (15.ХІ.1852 р.). (Шевченківський словник. Т. 1. С. 163).

103

Всенародна шана. С. 78 – 80.

104

Якщо стаття була надрукована в 1961 р., то далі вказуватиметься тільки число і місяць її появи (для газет) і номер (для журналу).

105

На жаль, у цитованому збірнику відсутні дані про здійснення побажань Є. Лапського.

106

Всенародна шана. С. 123 – 138.

107

Всенародна шана. С. 51 – 53.

108

Тарас Шевченко. Повне зібрання творів: у 12 т. Т. 2. С. 188.

109

Всенародна шана. С. 150 – 159.

110

Доповідь виголошено на ювілейній сесії загальних зборів Академії наук Української РСР.

111

Володимир Іванович Самійленко (літературний псевдонім – В. Синенький; 1864 – 1925) – український поет демократичного напряму. Його твори, присвячені Шевченкові і написані до роковин смерті, – «На роковини смерті Шевченка» (1888), «26 лютого» (1890), цикл «Вінок Тарасові Шевченку в день 26 лютого» (1906) – сповнені роздумів про тяжку долю поета. У своїх творах Самійленко пропагував творчість Шевченка, але не завжди виявляв розуміння її класової суті.

112

Всенародна шана. С. 204 – 211.

113

Доповідь виголошено 4 березня 1964 р. на науковій сесії відділу літератури і мови та відділу історії Академії наук СРСР. Повний текст доповіді опубліковано: Известия Академии наук СССР. Серия литературы и языка». 1964, Вып. 3. С. 204 – 212.

114

Н. Г. Чернышевский. Полное собрание сочинений: в 15 т. Т. 7. Статьи и рецензии. 1860 – 1861. М., 1950. С. 935 – 936.

115

Зигмунт Красінський (1812 – 1859) – польський поет консервативно-романтичного напряму. Б. Залеський у примітках до листів Шевченка (збірник «Листочки до вінка на могилу Шевченка в ХХІХ роковини його смерті», Львів, 1890) зазначив, що український поет «Красінського не одну річ умів напам’ять (Шевченківський словник. Т. 1. С. 327).

116

Мабуть, точніше – в жінках декабристів, які прямували за своїми чоловіками у далекий й суворий Сибір.

117

Всенародна шана. С. 224 – 231.

118

Доповідь виголошено на ювілейній сесії загальних зборів Академії наук УРСР 11 березня 1964 р.

119

Т. Г. Шевченко в документах і матеріалах, с. 115.

120

Російський мореплаватель і географ, дослідник Аральського моря, контр-адмірал. У 1846 – 1849 рр. – капітан-лейтенант флоту, начальник Аральської описової експедиції. За клопотанням Бутакова до її складу було включено як художника й Шевченка. Поет познайомився з Бутаковим, мабуть, у травні 1848