Читати книгу - "Кривава повня, Анна Ліє Кейн"

Нам дійсно довелося трохи повернутися. Крюк виявився не таким великим, як мені ввижалося. Але тепер ми не встигали заїхати у містечко, про яке казав охоронець, і було вирішено заночувати просто неба.

Магмобіль з’їхав з путівця, коли зійшов місяць. Він був великим, майже круглим. Мені здалося, що за кілька ночей я зможу зустріти повню у Моріоні.

Вальтрікс витяг з заднього сидіння речі та кілька хвилин там копирсався, а потім повернувся до мене:

- Міс ат Нарі, вам буде зручніше спати у салоні.

Я глянула на нього здивовано:

- Там і для двох буде місце, - промовивши це, запізно схаменулася, що така фраза може бути розтлумачена неоднозначно, але Вальтрікс відреагував спокійно.

- Я ваш охоронець, пані Айро, - нагадав він, ніби я могла забути. - А ми зупинилися на ночівлю посеред лісу. Мені буде зручніше ззовні.

- Але стає прохолодно, - я обійняла себе за плечі і з осторогою глянула на небо, підозрюючи, що підступні хмари повернуться, і знову почнеться злива. Але поки що на чорному полотні сяяли холодні зірки та блищав, наче скельце, місяць.

- За мене не бійтеся, - демон як завжди самовпевнено посміхнувся. - Моє здоров'я дозволить мені одну ніч провести на чистому повітрі. Тим паче я звик до цього клімату.

Сперечатися далі я не стала. Вальтрікс врешті дорослий чоловік, а тому сам знає як краще вчинити.

Кіра влаштувала собі гніздечко на кріслі водія і спостерігала за тим як Вальтрікс розстелив магічну підкладку для багаття. Одного погляду йому вистачило, щоб спалахнуло полум’я.

- Відлякає тварин, - відповів він на моє невисловлене питання. Потім він сів просто на землю, вказавши мені на згорнутий втричі плед, і подивився у вогонь. Яскраві помаранчеві спалахи відбилися у його очах. Зіниці здалися дзеркальцями, у який відобразився жовтий колір, а райдужкою бігали демонічні блискітки. Чіткі тіні спотворили привабливе обличчя і затанцювали на ньому. Вальтрікс глянув на мене хитро: - А ще я просто люблю вогонь посеред лісу.

Я похитала головою і все ж сіла на плед. Також подивилася у полум’я.

Моя подорож до Моріони ввижалася мені черговим відрядженням. Я мала просто приїхати у іншу країну, дістатися до міста, у яке потягом не проїхати, через те, що під час війни пошкодили залізну дорогу. Там знайти дівчину, яка звернулася по допомогу, і поїхати назад. Зворотний шлях у таких випадках завжди набагато коротший, бо доводиться майже тікати, щоб встигнути перетнути кордон з Ізарідою. Адже у своїй країні я захищена рідними законами, які знаю вздовж і впоперек, а на чужині маю підкорятися місцевій владі.

Якась нічна пташка кілька разів гучно крикнула, змусивши мене здригнутися і глянути за спину. Роздивитися щось у темряві лісу було важко навіть з демонічним зором, і я позаздрила відьмам.

Безцільно пошукавши поглядом, я наштовхнулася на мордочку Кіри. Оченята звірятка були закриті, дихання рівне та глибоке. Куниця спала, кумедно розкинувши крильця.

- Звідки вона у вас? - спитала я пошепки, вказавши на Кіру. Вальтрікс теж подивився на куницю.

- Забрав у контрабандистів.

- Вони привезли її звідкись нелегально? - я насупилася і підтягла коліна до грудей, обійняла їх руками, уважно придивляючись до Вальтрікса. Він посміхнувся:

- Ви казали, що у вашої знайомої таке ж звірятко? Де вона його взяла?

- Купила у Шедані, - я знизала плечима. - Точніше не скажу. Знаю тільки, що у Міністерстві Зовнішньосвітової Розвідки сказали, що він з іншого світу.

- Тільки не кажіть, що вона поставила його на облік! - здивовано вигукнув Вальтрікс. Кіра миттєво відкрила очі, але побачивши, що все спокійно, знову заснула.

- Поставила, - я знизала плечима, хоча під поглядом чоловіка відчула себе ніяково, наче я мала заборонити Елері робити це. Вальтрікс зітхнув і похитав головою:

- Підглядальники тільки і вміють, що переводити папір. Їм усе треба тричі занотувати, поставити сім печаток у різних кабінетах, і зробити дванадцять копій для усіх міністерств.

- Це зворотний бік правової країни, - я зовсім не розуміла обурення Вальтрікса. Він якось дивно глянув на мене, потім на Кіру, і припинив обурюватися. Тон його знову став рівним:

- Кіра зі мною уже дванадцять років. Я забрав її у контрабандистів, які привозять речі з інших світів.

- Світів? - я ошелешено підняла брови. Мені такі подорожі завжди здавалися чимось казковим та дуже небезпечним. Звикла, що у Міністерства Підглядань є монопольна влада над часово-просторовими розколами реальності.

Вальтрікс знову дивився у вогонь:

- Так. Думаєте, що ніхто не намагався пробитися у паралельні реальності? Якщо це можуть робити підглядальники, то зможуть і інші. Там де є офіційний шлях, завжди прориють кілька підкопів.

- Але Міністерство ретельно стежить за цим, - я насупилася, слухаючи приємний розмірений голос Вальтрікса.

- Його влада обмежена, - якась незрозуміла мені зла насмішка ковзнула у тоні охоронця. - Підглядальники не можуть нормально працювати у країнах, де йде війна. А у Моріоні вона триває понад двадцять років. Ситуація час від часу покращується, чи погіршується, але ні про яку стабільність мови йти не може. Саме у таких місцях з’являються осередки контрабандистів, - Вальтрікс розім’яв шию, кілька секунд дивився на небо, яке дійсно знову затягували темні хмари, а потім продовжив: - Таких, як Кіра, у Моріоні називають “сайрісо”, це означає “той, хто заблукав”. Контрабандисти тягнуть усе, що можуть поцупити у іншому світі. Іноді у сіті трапляються звірі, або навіть розумні раси, як у цьому випадку. Не дивіться на мене так. Кіра не тварина, хоч для нас вона такою здається. Коли вона опинилася у мене, їй було три дні від народження. З нею була її поранена родичка. Я намагався вилікувати її, але на жаль вона померла за два місяці, надто слабкою виявилася. Ми не могли нормально спілкуватися, бо вона не знала нашої мови, але ми призвичаїлися розмовляти через малювання. І вона змогла дещо мені розповісти про їхній світ.