Читати книгу - "Станція з привидами, Барнс С.А."

«Знову ж таки, це моя сім’я», — каже вона, намагаючись приборкати своє роздратування. “Але не я. Я живу в двоквартирному будинку в…

«Не океан, дурню», — каже Кейт, глузуючи з Суреша. «Лише частина його. В обмін на їхню технологію перетворення солоної води на питну».

Офелія майже впевнена, що це неправда, але, знаючи свою сім’ю — або, можливо, знаючи їх так мало, як вона, — вона не може виключити це.

Суреш крутить Кейт пальцем, хоча цей жест приглушений через те, що посадковий модуль тремтить і трясеться навколо них так, що його рука на мить ледве піднімається. «Це правда про сховище?» він питає. «Що вам потрібно надати зразок кісткового мозку, щоб його розблокувати?»

Її рот відкривається. “Кістковий мозок? Сховище?» Це щось нове. «У мене… Немає сховища». А якщо і є, вона точно не матиме до нього доступу. Серед іншого, її суперечливий життєвий вибір — заробляти на життя роботою! На конкурента! Жити самій, а не в одному з сімейних комплексів! — здається, віщує непередбачуваність, яку вони сприймають як загрозу.

Її дядько — а до нього й бабуся — здається, дотримуються філософії, згідно з якою ігнорувати проблеми небезпечніше, ніж дивитися на них відсторонено, несхвально й запрошувати їх на різдвяну вечерю, якщо ні для чого іншого, то для фото.

«Знову ж таки, я не дуже спілкуюся з ними, якщо взагалі маю контакт з…»

“Тридцять секунд”, - оголошує Берч. Минає ще кілька зубодробильних секунд, і вібрація спускового апарату сповільнюється, разом з усіма супутніми брязкотами, скрипами та тривожними звуками. Офелія майже нічого не бачить у круглому вікні, але здається, що ззовні стало менше цього тривожного світла “Ми горимо!”

Дякувати богу. Вона мовчки і з полегшенням видихає після відстрочки, як від тряски, так і від допиту.

Поки Берч не продовжує свої запитання.

«Чи правда, що один із ваших пацієнтів покінчив із собою, вистрибнувши з вікна вашого кабінету?»

6

Офелія не може поворухнутися, не може дихати ні секунди, повітря застрягло в її легенях.

Це було неминуче. Вона це знала. Навіть за умови конфіденційності між пацієнтом і лікарем, самогубство в кабінетах психологічної та поведінкової оцінки, особливо коли викликають екстрену допомогу, потрапляє у потоки новин. Навіть без прив’язки її імені.

Але її ім’я асоціювалося з випадком. Її голос був на випущеному тегу QuickQ 911.

«Це… Офелія Брей. PBE для Монтроуз, Вежа Сегура. У мене спроба самогубства. Мені негайно потрібна екстрена допомога».

«Розкажіть, що сталося», — каже оператор. Круто, безпристрасно.

«Він… він стрибнув. З даху, я думаю. Але він приземлився…» У повідомленні голос Офелії звучить дивно, зірвано, як через емоційність, так і через повну неадекватність і неточність цього слова. Це передбачає спланований і елегантний рух. Її пацієнт не приземлився. Він розбився, зіткнувшись з… «Він приземлився на сьомому поверсі, південній стороні садової тераси».

«Підтверджено. Ми знаємо ваше місцезнаходження. Екстрені служби в дорозі. Він при свідомості…

Тоді вона від’єдналася, щоб зосередитися на тому, щоб якнайшвидше рухатися зі свого кабінету на терасу внизу. Години, роки, еони минули, поки вона подолала ці сімнадцять сходинок.

Поки вона досягла рівня садової тераси й кинулася, щоб розірвати двері назовні, у неї запаморочилося в голові й вона важко дихала. Різкий вітерець прорізав її светр до вологої шкіри.

Її пацієнт лежав на животі на мармуровій підлозі, перпендикулярно до неї, з головою, повернутою в її бік. Його очі були відкриті, він пильно дивився на неї. Але бік його черепа тепер був сплющений, як диня неправильної форми. Його шкіра на голові була водночас загостреною та впала туди, де цього не повинно бути.

Від раптового позову нудоти рука Офелії злетіла вгору, щоб закрити рота.

Потім він закліпав очима. Якимось чином він ще був живий.

Вона підбігла до нього й тримала його за руку, коліна були в калюжі крові навколо нього, а її штани вбирали рідину, що швидко остигала.

Рубен Монтерра. Дідусь з двома дітьми, з добрими очима, в яких був і смуток, і сильне бажання стати краще. Один з улюблених пацієнтів Офелії. Одна з її історій успіху. Її майже успіху.

Він був пілотом R&E у відставці, якому вперше за десятиліття було важко провести повний робочий день вдома зі своєю улюбленою родиною. Депресія, тривога та легкі когнітивні порушення через занадто багато поїздок у старій версії системи холодного сну, відомої як NODD. Підтверджено ERS.

Але він переносив усе набагато краще. Поки його не стало.

Він помер на внутрішньому дворику до того, як прибула швидка, помер, тримаючись за руку Офелії.

«Знаєш, це не рідкість», — сказав Юліус, намагаючись її втішити. «Вони розгублені, налякані. Їхній мозок повернувся проти них. Один Бог знає, що він думав або бачив. Але вони хочуть, щоб хтось став свідком, побачив їх, зрозумів».

Але Офелія цього не розуміла. І цілком егоїстично вона хотіла знати, чому вона. Чому він вибрав її? Все, що вона хотіла зробити, це змінити ситуацію. У позитивну сторону. Але вона зазнала невдачі. Підвела його. Підвела свою сім’ю.

Сором обпікає її шию та щоки, вмикається внутрішній вентилятор, намагаючись регулювати температуру її тіла, що підвищується.

«Насправді це був дах», — нарешті каже Офелія.

Ліана задихається.

«Змусити маму й тата пишатися ще більшою смертю та хаосом», — бурмоче Берч.

Гамільтон Бек не мій батько! хоче закричати Офелія, наче справа була саме в цьому.

— Досить, — різко каже Северин. «Давайте зосередимося на тому, чому ми тут». Але його обличчя стурбоване, брови насуплені, як грозові хмари на горизонті.

Тоді Берч змінює їхнє обертання, тягнучи рух живота. «У нас є ноги. Зворотний відлік до посадки», — категорично каже він.

Напружена тиша триває кілька секунд, і Офелія відчуває, що вони не дивляться на неї.

«Підготовка до посадки - три, два, один…» — вимовляє Берч, його голос стихає саме тоді, коли гігантське Бум струшує весь посадковий апарат.

Але немає ні крику, ні панічних вигуків про деформацію, ні навіть гучних сповіщень. Лише слабкий заспокійливий гудок того, що, на її думку, є навікомп’ютером, який повідомляє, що вони досягли цільового пункту призначення.

Перш ніж вона встигає розтиснути стиснуті судоми пальці з обмежувачів, Берч без жодного слова спускається по драбині й проходить повз них у вантажне відділення до шлюзу.

«Хто помочився в його Toasty O’s?» — запитує Суреш, знизуючи плечима, звільняючись від обмежень.

“Toasty O’s?” — запитує Ліана, скидаючи власні обмеження.

«Це приказка», — пояснює Кейт, встаючи й потягуючись.

Офелія ковтає, сухий язик прилипає до її рота. У неї десь у шоломі є водяна трубочка, якщо вона пам’ятає, як її активувати. «Жарт зі станцій видобутку в системі Карвера». Вона має на увазі це як запитання, але це