Читати книгу - "Танець МечІв , Arachne "

Фудзісане міцно стиснув рукоятку катани, відчуваючи відповідальність.

— Я стану щитом, який підтримуватиме нас усіх, — впевнено сказав він. — Я ладен прийняти на себе цю силу.

Мудрець, дивлячись на юнаків, зрозумів, що вони усвідомили важливість цієї техніки. Вони були не просто відділними бійцями - вони були єдиним цілим, команда, чия сила розкриється тільки в гармонії. Танець Мечів стане їхньою найбільшою зброєю та символом їхньої єдності.

- Запам'ятайте це, - сказав він. — Танець Меч — не просто техніка. Це ваша єдність, ваша сила. Коли ви боротиметеся разом, ви станете непереможними.

Коли Мудрець перестав пояснювати суть Танцю Мечів, він глянув на своїх учнів, і в його погляді читалася турбота. Юнаки стояли перед ним, кожен відчував міць і значущість своїх нещодавно пробуджених сил, але разом з тим вони розуміли, що їхнє людське тіло вимагало часу, щоб звикнути до нового життя та нових обов'язків.

Мудрець глянув на них з м'якою, ледь помітною усмішкою.

- На сьогодні достатньо, - сказав він, його голос був теплим і спокійним. — Ваші людські тіла мають звикнути до світу довкола. Вам потрібен час, щоб усвідомити все, що ви випробували сьогодні.

Юнаки, слухаючи його слова, кивнули, усвідомлюючи, що, хоч вони й були втіленнями легендарних мечів, тепер у їхньому розпорядженні були людські тіла, що приносило як нові сили, так і нові відчуття. Мудрець продовжив, його голос став трохи м'якшим, ніби він звертався до чогось потаємного в кожному з них.

— Сьогодні відпочиньте, — сказав він, трохи піднявши руку і показуючи у бік саду. — У саду ви знайдете фруктові дерева для їжі та джерело з чистою водою. В іншому, ваше тіло не потребуватиме. Як мечі, ви не відчуватимете голоду, холоду чи спеки. І ви ніколи не втомитеся боротися, — він зробив невелику паузу, — бо ви не просто люди. Ви мечі.

З цими словами він усміхнувся, його очі блиснули з теплим світлом, і в його погляді відчувалася глибока віра в кожного з них. Він знав, що їм ще доведеться пройти довгий шлях, але сьогодні, в тиші цього саду та захищені бар'єром, вони могли просто відпочити і дозволити своїм душам звикнути до нового світу.

Масамуне злегка вклонився, його погляд був сповнений подяки та поваги.

— Ми розуміємо, Наставнику. Цей день був для нас важливим, — сказав він, і його голос звучав упевнено. — Дякуємо вам за все, що ви зробили.

Мурасаме пирхнув, але з легкою, щирою усмішкою.

— Ну, тепер я хоч знаю, що нам можна не перейматися тим, що тіло нас підведе. Це дає свободу, — сказав він із іскоркою в очах, немов готовий прийняти виклик, який несе цей новий досвід.

Дзуйхо глянув на сад, його обличчя було осяяне легкою посмішкою.

— Цей сад… Він ніби створений для того, щоб ми могли здобути тут спокій, — прошепотів він, ніби говорив не з Мудрецем, а з простором навколо. Він відчув, що це місце для них стало притулком, де можна поєднатися з природою та самим собою.

Інугами Куроші тихо кивнув, його погляд кинувся до дерев і тіні, що їх оточувала. Для нього це місце було немов будинком, його тепла та прохолодна атмосфера ніби створила ідеальну гармонію між світлом та тінню.

Фудзісане уважно слухав Мудреца, в його погляді читалася рішучість і готовність до нових випробувань.

— Дякую вам, Мудрець, — вимовив він впевнено. — Ми пам'ятатимемо ваші слова.

Мудрець, бачачи, як юнаки приймають його настанови, ще раз оглянув їх із доброю усмішкою.

— Дозвольте зробити свою справу. Відпочиньте, знайдіть силу і віру в себе. Завтра — новий день, і вам доведеться багато пізнати.

З цими словами він повернувся і попрямував у бік свого будинку, залишаючи їх наодинці з садом, тишею та спокоєм.