Читати книгу - ""Каселона". Шалений рейс, Олена Гриб"

– Від кого, якщо не секрет?

– Він, – Арістей вказав на сина, – від уряду. Вона, – кивнув убік дочки, – від мафії. А я за компанію, та й годі. Ну що, пустите нас на борт?

День напевно не вдався.

– Не вожу пасажирів, – заявив Сем, розуміючи: переконати його буде легко, особливо втікачам.

Але Вовк зволікав, не дозволяючи ні згладити грубий тон, ні скасувати відмову. Зате зеленоволоса нахаба скромністю аж ніяк не вирізнялася. Вона попросилася в туалет, заблокувала двері каюти і повідомила, що вийде звідти тільки коли корабель покине Онікс.

Зрозуміло, «Зара» миттю відкрила електронний замок, проте метушня з дівчиною дала змогу її братику прослизнути в рубку до панелі управління і спробувати підключитися до системи. Бортовому комп’ютеру така самодіяльність не сподобалася, тому Мікоар отримав відчутну дозу паралізатора і на кілька годин випав із реальності.

– Бачите, з чим я живу, Райсе? – Арістей, схоже, вже звик до поведінки дітей і навіть її не соромився. – День за днем, рік за роком… Ні, я не скаржуся. Просто часом хочеться стати амебою і не бачити всього цього. Але… Обов’язок зобов’язує.

– Який обов’язок?

– Батьківський.

Сем був вражений настільки, що запропонував Вовку випити.

– І не подивитеся на мою ідентифікаційну картку? – Колишній поліцейський пішов за ним на кухню і сів на пригвинчений табурет – основні тутешні меблі. – Я розумію, пасажирський рейс – це серйозна відповідальність, особливо для вас. Не дивуєтесь? Так, я бачив репортажі. Те, що сталося на «Селестині», жахає. Я після такого теж не зміг би керувати «маршрутками». Але я не прошу вас давати оголошення про пошук попутників. Ми з дітьми будемо єдиними сторонніми на борту.

В глибині душі Сем починав співчувати цьому рано посивілому чоловікові у вицвілій формі, що напружено крутив у пальцях порожню склянку і знаходив у собі сили просити про допомогу незнайому і, найімовірніше, неприємну йому людину.

– Все настільки серйозно?

– Вони не кажуть. Але Міра кілька місяців не виходить із дому після шостої, а Мік зовсім не користується галанетом.

– Зате система «Каселони» побоювань у нього не спричиняє, – усміхнувся Сем, готовий ось-ось погодитися на небажану компанію – ясна річ, за умови, що за весь переліт він не побачить ні зеленої гриви, ні м’ятої кепки.

– Цивільний варіант «Зірниці» ретельно стежить за безпекою і гарантує повну анонімність у мережі. – Арістей відповів тінню усмішки. – Після довгих днів стриманості хлопчик не встояв перед спокусою.

– На військових кораблях «Зірниця» відповідає на несанкціонований доступ лазером, що відсікає пальці.

– Ваш паралізатор теж непоганий.

Сем дістав із холодильника банку пива, передав гостю:

– Безалкогольне.

– А ви?

– Не п’ю.

Вовк не наполягав. Сколупнув кришку, зробив великий ковток…

– Дивна ви людина, – зауважив, уважно розглядаючи етикетку. – Чому не питаєте про гроші?

– Тому що ви не схожі на того, хто їх має.

Арістей розреготався, послабив високий комір:

– Точно підмічено. Проте я не звик жебракувати. Як вам мій флаєр? Думаю, він вартий трьох квитків до Аріадни.

Нарочито розслаблена поза не могла нікого обдурити. Вовк був загнаний у куток і збирався віддати єдину цінну річ, що йому належала, за третину ціни. В його сірих очах, обплутаних сіткою неглибоких зморшок, ховалася нестерпна втома, що межувала з розпачем. Хоч Сем і вважав себе дуже далеким від моралі типом, та скористатися ситуацією він не міг.

– У мене зустрічна пропозиція, – промовив, не дивлячись на співрозмовника. – Я найму вас.

– Як пілота? – Арістей не здивувався.

– Як ліцензію. Не ображайтесь, але пілот на «Каселоні» один, він же капітан, технік і все інше, і це не ви. До Аріадни шлях неблизький, у мене запланована доставка товарів та посилок на кілька планет. Заодно потаксуємо.

«І ти побачиш, що «Селестина» залишилася в минулому», – крутилося на язику.

Але Сем не збирався ділитися наболілим. Не тут, не зараз, не з цією людиною і не в цьому житті. Що б там не белькотіли мозкоправи, та відверта розмова не позбавить гіркого почуття провини, що роз’їдає душу щомиті незалежно від часу доби та кінських доз заспокійливих.

– А що з флаєром, Райсе?

– Заганяйте у трюм. Впевнений, він вам ще знадобиться. І спробуйте зв’язатися з медиком, бо, гадаю, техніка мені сьогодні вже не дістати.

– Він теж утікач, – навіщось уточнив Вовк. – Тобто вона. Як ми.

– От і чудово, – і, дивна річ, після доленосного рішення Сем почувався прекрасно.