Читати книгу - "100 Мініатюр , Сергій Бараєв"

На узбіччі дороги лежала машина. Тіло молодої жінки оглядали оперативники.
Її душа розпачливо дивилася на своє розтерзане аварією тіло. Вона лише зараз почала розуміти, що сталося.

Я не поспішаю, стою осторонь, чекаю на неї.
Нарешті, вона поглянула на мене — побачила.

— Ходімо — вже час, — кажу їй.
— А як же я? Мої діти? Мама? Коханий? — показує рукою на своє тіло та в непевному напрямку.
— Нам пора, тут тобі вже не місце.
Її душа падає навколішки та починає плакати, — Я не хочу вмирати, я хочу побачити своїх дітей, я...

Торкаюся її й вона завмирає. Так завжди відбувається.

Вона пильно дивиться на мене:
— Я пережила свою бабусю лише на десять років. Я зможу хоча б її побачити — "там"? — говорить душа жінки, піднімаючи свій погляд у небо.

Хитаю головою:
— Там вас ніхто не чекає, — відповідаю.

Дивні люди, наївно вірять, що хтось чекає їх після смерті.

Забираю душу. Зникаю.

(Лілії присвячується.)