Читати книгу - "Тіні старого маєтку, Mira"

Темрява відступала, але не здавалась. Кожен крок, який робили Софія та Адам, немов стикався з невидимою стіною, з якої пробивалися лише мимовільні шрами стародавніх проклять. Страх і рішучість плелися в єдину нитку, коли вони йшли крізь зали, що все більше нагадували лабіринт.

Софія відчула зміни в повітрі, коли їхня мета ставала ближчою. Їхні ноги рухалися автоматично, на слух і відчуття. Вона майже не помічала, як змінилася її здатність відчувати ціле коло сил, які все ще панували в стінах маєтку. Вона була більше не просто свідком цих сил. Тепер вона була їхньою частиною.

Адам, мовчки йдучи поруч, вже не був таким, як раніше. Хоча прокляття було знято, а його тінь, що досі висіла над ним, здавалася більш ясною, він не був звільнений від усіх своїх оков. В очах Адама знову палахкотіло щось темне, його енергія була на межі спалаху.

— Що сталося? — запитала Софія, помітивши, як його постава змінилася. Він здавалося, став ще більш похмурим.

— Ці сили... — відповів він, зітхнувши. — Вони сильніші, ніж ми думали. І навіть зараз, коли я не пов'язаний з ними, вони можуть маніпулювати моїми емоціями. Кожен крок наближає нас до їхнього світу.

Софія відчула його напругу, але була вперта. Вона жодного разу не сумнівалася в тому, що це їхній шанс. Вона могла відчути, як потужний енергетичний потік проходить крізь її тіло, поки тіні довкола них невидимо ворушилися. Вони все ще були настільки сильними, що майже не дозволяли їм рухатися далі.

— Ти не сам, Адам, — сказала вона, поклавши руку на його плече. — Ми разом, і я не залишу тебе. Ти вже не пов’язаний з ними.

Але навіть її слова не могли заповнити порожнечу, яка заповнювала навколишній простір. Що далі вони йшли, то сильніше ставала відчутна темрява. Вони нарешті вийшли у величезну залу, що здавалася неймовірно старою. Протилежний кінець залу був затоплений в темряві, яка пульсувала, немов живе тіло.

І саме там, серед цієї темряви, вони побачили її — істоту, яка стояла, як кам'яна фігура, в серці цієї безодні. Її очі світилися холодним і неприступним світлом.

— Ми знали, що ви прийдете, — її голос був важким і глухим, а кожне слово ніби проникало в саму душу. — Ви не зможете втекти від того, що вам належить.

Софія і Адам, зібравши останні сили, наблизилися до істоти. Їхнє серце билося в унісон, і в цей момент вони відчули, що між ними існує щось більше, ніж просто зв'язок. Це була єдина сила, єдине бажання — перемогти цю темряву.

— Ви не маєте влади над нами більше, — твердо сказала Софія, стоячи перед істотою. — Тепер я знаю, хто я є. І я більше не боюся.

Істота розсміялася зла, її сміх гучно відгукувався в стінах залу.

— О, ти думаєш, що твоя рішучість врятує тебе? Ти — лише частина того, що ми створили. Ви не знайдете шляху назад.

Але Софія відчула, як її власна сила наповнює кожен її порух. Вона зосередилася, і в ту ж мить тіні, які раніше були лише безформними страхами, почали стискатися, рухатися в її напрямку, зміщуючи свою темну енергію. Вона не боялася. Вона була готова боротися, щоб знищити кожну частку цього зла.

Адам стояв поруч, його погляд був рішучим. І вони обидва почали діяти. Тіні почали відступати, як тільки Софія зібрала свою силу. Її магія пульсувала, як потужний потік енергії, що знищував темряву.

В цей момент Софія зрозуміла, що її місія була не просто розгадати таємницю. Вона була обрана не просто, щоб звільнити Адама, а щоб зламати саму структуру темряви. І, зрештою, вона була готова до цього, навіть якщо це означало боротьбу до кінця.