Читати книгу - "Вибрані твори. Том III"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Марчбенкс. О так, я далеко зайшов! Але не бійтеся. Героїка — хвороба заразна, і я заразився цією недугою від вас. Я заприсягнувся не вимовити за вашої відсутности бодай одного слова, яке я не міг би вимовити місяць тому при вас.
Морелл. І ви дотримали свого слова?
Марчбенкс (раптово схоплюється і сідає на бильце крісла). Я дотримував його ще близько десяти хвилин тому. А до тої хвилини я у відчаї читав їй вірші — свої, ще чиїсь, — тільки аби не заговорити. Я стояв перед воротами раю, не намагаючись увійти. Ви не уявляєте собі, як це було героїчно і водночас нестерпно. А потім.
Морелл (ледве контролюючи свою стурбованість). Потім?
Марчбенкс (цілком прозаїчно з’їжджаючи з бильця крісла на сидіння). А потім їй геть набридло слухати вірші.
Морелл. І ви, нарешті, наблизилися до воріт раю?
Марчбенкс. Так.
Морелл. Ну ж? (Несамовито). Продовжуйте далі! Невже у вас немає співчуття до мене?
Марчбенкс (м’яко і мелодійно). А потім вона перетворилася на янгола, і спалахнув вогняний меч, що осяяв все довкола, тож я не міг увійти, бо побачив, що ті ворота були насправді воротами до пекла.
Морелл (тріумфально). Вона відштовхнула вас!
Марчбенкс (схоплюється з гнівним презирством). Та ні! Який же ви бовдур! Якби вона це зробила, як би я міг відчувати себе у раю? Відштовхнула! Ви думаєте, це врятувало б нас! Яке доброчесне обурення! Та ви просто не гідні того, аби існувати поруч із нею в одному світі! (Він з презирством відвертається і прямує до протилежного кутка кімнати).
Морелл (спостерігає за ним, не рухаючись з місця). Ви вважаєте, вас робить більш гідними те, що ви ображаєте мене, Юджине?
Марчбенкс. На цьому і закінчується ваше тисяча перше повчальне слово, Морелле! Зрештою, я не у захопленні від ваших проповідей: я гадаю, що сам міг би робити це ліпше. Людина, з якою я хотів би позмагатися, це той, за кого вийшла заміж Кандіда.
Морелл. Людина... за кого?... Ви маєте на увазі мене?
Марчбенкс. Я маю на увазі не високоповажного Джеймса Мевора Морелла, мораліста й пустомелю. Я маю на увазі справжню людину, яку високоповажний Джеймс, певно, сховав десь під своєю чорною рясою. Людину, яку кохала Кандіда. Адже не могла така жінка, як Кандіда, покохати вас тільки за те, що ви застібаєте свій комір не спереду, а ззаду.
Морелл (сміливо й врівноважено). Коли Кандіда пообіцяла стати моєю дружиною, я був таким же моралістом і пустомелею, як оце зараз. Я носив оцю чорну сутану і застібав свій комір не спереду, а ззаду. Ви гадаєте, вона покохала б мене дужче, якби був нещирим і своїй професії?
Марчбенкс (на канапі, обхопивши руками коліна). О, вона пробачила вам це так само, як пробачає мені те, що я боягуз і тюхтій, і те, що ви називаєте жалюгідним, легкодухим щеням, і таке інше. (Замріяно). Така жінка, як вона, наділена божественним даром ясновидиці: вона любить наші душі, а не наші безумства, примхи або ілюзії, не наші комірці й одяг, і не ганчір’я й дрантя, що прикривають наші тіла. (Він на мить замислюється, потім рішуче звертається до Морелла). От що я хотів би знати, то це як вам пощастило переступити через вогняний меч, який зупинив мене?
Морелл. Може, усе пояснюється тим, що мене не переривали через десять хвилин?
Марчбенкс (обурено). Що?!
Морелл. Людина може зійти на найвищі вершини, але не може перебувати там довгий час.
Марчбенкс (підхоплюючись). Це неправда. Людина може перебувати там і тільки там вічно. А в інші миттєвості вона не знаходить спокою і не відчуває тихої величі життя. Де ж, по-вашому, мені бути, якщо не на вершині?
Морелл. На кухні, кришити цибулю й наповнювати лампи гасом.
Марчбенкс. Або на кафедрі, займатися чищенням дешевих череп’яних душ?
Морелл. Так, і там теж. Саме там я заслужив свою золоту мить і право у таку мить домагатися її кохання. Я не брав ці миттєвості у борг і не користувався ними, аби красти чуже щастя.
Марчбенкс (з огидою відвертається і йде до каміна). Не сумніваюсь, що ця оборудка була здійснена вами з такою чесністю, з якою ви купуєте фунт сиру. (Зупиняється поблизу килима і, повернувшись спиною до Морелла, промовляє задумливо, наче сам до себе). А я міг тільки благати її, мов жебрак.
Морелл (дивиться невідпорно). Замерзлий жебрак, який просить у неї шаль.
Марчбенкс (повернувшись, здивовано). Я вдячний вам, що згадали мої вірші. Так, як вам завгодно: замерзлий жебрак, який просить у неї шаль.
Морелл (збуджено). І вона відмовила вам. Хочете, я вам скажу, чому вона відмовила? Я можу вам це сказати, спираючись на її ж слова. Вона відмовила тому, що.
Марчбенкс. Вона не відмовляла.
Морелл. Ні?
Марчбенкс. Вона пропонувала мені все, що я тільки бажав: свою шаль, свої крила, зоряний вінець на її голові, лілеї у неї в руці, серп місяця під її ногами.
Морелл (хапаючи його). Говоріть відверто, чоловіче: моя дружина — це, зрештою, моя дружина. З мене годі ваших поетичних викрутасів. Я знаю одне — якщо я втратив її кохання, а ви завоювали його, то жоден закон не утримає її.
Марчбенкс (як на диво, без страху або спротиву). Хапайте мене за барки, Морелл, — вона потім розправить мені комір, як робила це сьогодні вранці. (З тихим екстазом). Я відчуватиму, як її руки торкатимуться мене.
Морелл. Ви, малолітнє бісеня, як ви смієте казати мені таке? Чи може (з раптовим поганим передчуттям) щось зробило вас сміливішим?
Марчбенкс. Я тепер нічого не боюся. Я не любив вас раніше, тому мене тіпало від вашого доторку. Але сьогодні, коли вона мучила вас, я зрозумів, що ви любите її. З тієї хвилини я став вашим другом: можете задушити мене, якщо хочете.
Морелл (відпускаючи його). Юджине, якщо це не безсердечна брехня, якщо у вас збереглася бодай іскорка людського почуття, скажіть мені, що тут відбувалося, поки мене не було?
Марчбенкс. Що відбувалося? Ну, палаючий меч... (Морелл нетерпляче тупає ногою). Гаразд, я говоритиму пісною прозою: я кохав її до нестями, так, що не прагнув жодної іншої насолоди, за винятком тої, яку я діставав від цієї закоханости. Але перш ніж я устиг спуститися з цих запаморочливих висот, увійшли ви.
Морелл (зі страдницьким почуттям). Отже, ще нічого не вирішено? Усе ті самі нестерпні муки сумнівів?
Марчбенкс. Муки!? Та я найщасливіший серед людей. Я не бажаю нічого
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані твори. Том III», після закриття браузера.