Читати книгу - "Тінь над Дніпром, Наташа Голуб"

— Не бійся, — мовив чоловік, ступаючи ближче. Його голос був низький, рівний, без агресії, але насторожений.

Вона відступила на крок, стиснувши в руці флешку. Серце билося так гучно, що вона боялася, що він його почує.

— Хто ви? — запитала вона, не відводячи очей. — Як ви сюди потрапили?

— Я працював з твоїм батьком, — відповів він спокійно. — І я єдиний, хто намагався врятувати його, коли все пішло шкереберть.

— Доведіть, — кинула вона. — Скажіть щось, чого не знає ніхто.

Він на мить замовк, потім повільно сказав:

— “Пам’ятаєш, як ви з батьком запускали повітряного змія на галявині за будинком? Він тоді вперше назвав тебе ‘моя зірка, яка завжди знає, куди летіти”...

Вона завмерла. Цю фразу знав тільки він. І вона. Її батько казав це, коли вона сумнівалась у собі.

— То хто ви насправді?

— Моє ім’я тобі нічого не скаже. Але я працював у тіньовій частині уряду. Ми з твоїм батьком намагалися зупинити тих, хто виводив мільйони з країни через фіктивні контракти. Але його викрили. А мене — змусили зникнути. Я стежив за тобою. Не для того, щоб нашкодити — щоб захистити.

Вона не знала, чи вірити. Але інстинкт підказував: цей чоловік — ключ.

— Якщо ти тут, ти щось знаєш, — сказала вона. — І я маю щось, що може зламати все.

Вона показала флешку. Чоловік нахилився ближче. Його очі засвітилися:

— Це... це останнє, чого нам не вистачало. На ній — зв’язки між ними всіма. Банки. Люди. І навіть хтось дуже близький до влади.

— Мій батько залишив мені це. Але тепер вони знають, що я щось маю.

— І вони прийдуть. Дуже скоро.

Раптом їхню розмову перервало завивання сигналу — десь поблизу спрацювала система безпеки. Хтось проник на територію.

Він схопив її за руку:

— У нас мало часу. Якщо вони знайдуть тебе — все буде даремно.

— Куди?

— Там є підземний хід. Твій батько залишив його на випадок, якщо доведеться тікати. Пішли.