Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Як вже було зазначено, територія України в мустьєрський час була вже досить густо заселена людиною. Виникнення тут пізнього палеоліту природно розглядати як трансформацію мустьєрських індустрій у пізньопалеолітичні, а неандертальських людей — у Ноmо sapiens. Однак на конкретному матеріалі простежити перехід від раннього палеоліту до пізнього можна далеко не всюди. До того ж, як це часто буває, на зламних етапах історії процес генезису та взаємозв’язку культурних явищ різних епох встановлюється не завжди безперечно. Одночасно треба враховувати також різноманітність матеріальних культур як раннього, так і пізнього палеоліту, розглядати перехід від однієї епохи до другої конкретно: від певних варіантів і типів ранньопалеолітичних індустрій або культур до пізньопалеолітичних культур[24]. При такому підході, враховуючи значну рухливість населення, зумовлену неодноразовим переміщенням льодовика в цей зламний період, генетичне підґрунтя окремих палеолітичних культур можна знайти за межами їхнього розташування.
У Нижньому Подністров’ї простежується перехід від зубчастого мустьє типу Стінка І до пізнього палеоліту — нижньодніпровської культури. Процес цей, ймовірно, був тісно пов’язаний з більш широким явищем формування пізнього палеоліту на підставі мустьєрських пам’яток. У можливий ареал розповсюдження стінківської культури деякі дослідники включають також західні райони Причорномор’я.
В Середньому Подністров’ї перехід від раннього до пізнього палеоліту добре простежується на матеріалі багатошарових пам’яток, які містять ранньопалеолітичні та пізньопалеолітичні комплекси, між якими існує генетичний зв’язок.
На території Північно-Західної України (Волинь, Житомирське полісся) найранішими пам’ятками пізнього палеоліту є Куличівка, Жорнов, Радомишль, які відносяться до кола оріньякських пам’яток, традиційно пов’язаних з однобічним мустьє. Але нечисленні мустьєрські пам’ятки цього регіону (Рихта, Житомирська) належать до кола індустрії мустьє двобічного і не можуть розглядатися як генетичне підґрунтя відомих тут пізньопалеолітичних пам’яток. Найвірогідніше, походження пізнього палеоліту цього регіону слід пов’язувати з населенням більш південних територій.
Не менш складною є проблема формування пізнього палеоліту степової зони. В Надпоріжжі, в північно-східному Приазов’ї та в Криму відома значна кількість виразних мустьєрських пам’яток, серед яких є багатошарові, зокрема такі, що відносяться до середнього та фінального етапів пізнього палеоліту. Початковий етап пізнього палеоліту представлений тут вкрай невиразними, невеликими комплексами, за винятком стоянки Анетівка XIII, культурний шар якої розташований у дофіновському ґрунті. Індустрія пам’ятки має архаїчний орін’якський вигляд, генетичне підґрунтя якої поки що нез’ясоване, хоча цілком можливе її формування на основі місцевого (нижньодніпровського) муст’є. Простежена лінія можливих генетичних зв’язків між пізньопалеолітичним комплексом Антонівка III та зубчастим муст’є типу Білокузьминівка у Донбасі.
В Криму, де муст’єрська доба репрезентована виразними стратифікованими комплексами з багатьма індустріями та неандертальськими похованнями, початковий етап пізнього палеоліту представлений лише нижнім горизонтом Сюрені І. Г. А. Бонч-Осмоловський вбачав можливість встановлення єдиної генетичної лінії типу Шайтан-Коба і Сюрень І. Пізніше О. О. Формозов довів, що орін’якська культура Криму формувалася на основі місцевого муст’є однобічного. Найновішими дослідженнями Кримської палеолітичної експедиції відкрито значну кількість пізньопалеолітичних пам’яток, дослідження яких дало змогу з’ясувати цю цікаву та складну проблему.
Таким чином, можна вважати, що в різних регіонах України переважав автохтонний шлях формування пізнього палеоліту, хоча в деяких випадках генетичний зв’язок пізньопалеолітичних і муст’єрських індустрій встановлюється поки що на рівні гіпотез. Наступні етапи розвитку пізнього палеоліту представлені більш численними, виразними, достовірно датованими комплексами, які дають можливість чіткіше простежити різноманітність культурно-історичного процесу в ці періоди та ретроспективно встановити джерела формування населення, не виключаючи при цьому можливість запозичення і міграцій населення з інших територій. Однак, перш ніж перейти до розгляду етноісторичної ситуації в Україні періоду пізнього палеоліту, слід розглянути матеріальну культуру в її різноманітних проявах.
Глава 1
Побут та матеріальна культура
Складна екологічна ситуація в час останнього зледеніння була зумовлена насамперед нестійкою кліматичною та природно-ландшафтною обстановкою. Вона визначала значною мірою спосіб життя, характер матеріальної культури і напрям господарської діяльності пізньопалеолітичного населення. Природно-кліматичні зони (ліс, степ, лісостеп, тундра та ін.), ареали яких до того ж змінювалися протягом зледеніння, відрізнялися своєрідним природно-ландшафтним середовищем, кліматичним режимом, обсягом і кількістю біомаси (склад стада тварин, ресурси збиральництва та ін.), складом та кількістю сировинних джерел для забезпечення життєдіяльності людини (виготовлення знарядь праці, жител, одягу, прикрас тощо).
Без сумніву, вирішальними факторами адаптації до будь-якого природного оточення є соціальне середовище і виробнича діяльність. Досвід поколінь первісних мисливців і збирачів складався в певні традиційні господарсько-побутові структури і форми виробничої діяльності. Формувалися різні варіанти промислової діяльності (полювання та утилізація різних видів тварин), знарядь праці, методів полювання, системи розробки туш тварин, зрештою, складалася певна система життєзабезпечення.
Як будь-яка традиція, матеріальна культура та господарська діяльність, які склались, могли змінюватися з часом тільки тоді, коли інновації “гарантували” відносно стабільне життєзабезпечення. Тому при вимушеному переселенні великих груп давнього населення, що неодноразово мали місце в пізньому палеоліті внаслідок руху льодовика, “переселенці” на нових місцях мешкання в іншій природно-ландшафтній обстановці тривалий час зберігали традиції матеріальної культури. В подібних ситуаціях археологам доводиться аналізувати складну мозаїку, що складається з фрагментів місцевих та прийшлих культур, а це вкрай складно, і, звичайно, запропоновані варіанти рішень не є незаперечними.
Матеріальна культура і соціальне середовище пізньопалеолітичного суспільства складалися і розвивалися не тільки в просторі, а й у часі. Динаміка розвитку природної обстановки значною мірою сприяла змінам культури первісної людини. Водночас матеріальна культура змінювалась також за своїм внутрішнім розвитком. Ці зміни переважно мали поступовий еволюційний характер, рідше — різкий трансформуючий. Якщо в першому випадку археологи відносно легко реставрують еволюційний ланцюг розвитку локальних культур, то трансформуючі моменти не завжди можливо адекватно фіксувати за археологічними джерелами. Це значною мірою ускладнює вивчення взаємодії різних культурно-історичних спільностей.
Інструментом вивчення розвитку пізньопалеолітичних суспільств у часі є його періодизація, яка в Україні розроблялась кількома поколіннями дослідників. Археологічна періодизація будується на вивченні хронології пам’яток з урахуванням змін природного середовища і матеріальної культури. З часом ці компоненти радикально змінилися: з’явилися більш точні і сучасніші методи абсолютного датування, традиційної геології, палеонтології, палеоботаніки та ін., змінився і основний метод археології
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство», після закриття браузера.