Читати книгу - "Вогняний бог Марранів"

Якщо горіхи нух-нух виправдають себе, я звелю трьом мисливцям приносити для тебе щодня свіжу дичину, — розщедрився Джюс.

За кілька годин дорогоцінний вантаж привезли до палацу. Урфін звелів приготувати з ядер горіха міцний настій з ваніліном та іншими прянощами і кожному вартовому наказав випити на ніч кухоль нього напою.

Відтоді дозорці не спали ночами, і король самозванець почувався спокійно під їхньою охороною. Щоправда, з'ясувалося, що горіхи нух-нух не такі вже й нешкідливі. Тим, хто пив відвар, верзлося бозна-що серед білого дня, очі в них блукали, вони заїкалися, їх марудила незрозуміла туга. Гарний настрій повертався до них лише по тому, як вони випивали нову порцію зілля. З Фіолетової країни не надходило ніяких донесень, і Урфін вважав, що там його влада міцна. Він зосередився на заході. Джюс послав проти Жуванів і рудокопів три відбірні сотні вояків під командуванням Харта, якому присвоїв звання полковника.

— За три тижні Блакитна країна мусить бути завойована, — наказав король.

Радості Урфіна Джюса не було меж: йому здавалося, що всі його плани виконуються з неймовірною точністю, навіть незважаючи на те, що його покинув гігантський орел.

— Добре, що Карфакс полишив мене, — вголос розмірковував Урфін, стежачи поглядом за колоною Харта, яка крокувала дорогою, викладеною жовтою цеглою. — Важко мати справу з птахом, схибнутим на чесності. Він, бачте, не визнає обману, ха-ха-ха! Та хіба без обману став би я королем і богом? У майбутньому мене чекають лише перемога й слава…

ДИВОВИЖНІ МУЛИ

МРІЇ ЕННІ Й TIMA

Першими казками, які почула Енні від старшої сестри, були чудові розповіді про Смарагдове місто і фальшивого чарівника Гудвіна, про Страшила і Залізного Дроворуба, про Полохливого Лева і гаву Кагги-Карр, про Урфіна Джюса і його дерев'яних солдатів, про сім підземних королів і про всі страшні й потішні події, які пережила Еллі у дивовижному краї, віддаленому від усього світу піщаною пустелею і горами.

Найкращим другом маленької Енні став Тім О'Келлі із сусідньої ферми, що лежала від хатини Джона Сміта на відстані якоїсь чверті милі.

Тім був старший за Енні на півтора року, і його дружба мала відтінок заступництва. Кумедно і зворушливо було спостерігати, як цей малюк, який ще й сам не зовсім твердо стояв на ногах, оберігав свою крихітну подругу від сердитих індиків та битливих телят.

Діти були нерозлучні, і ніхто не взявся б підраховувати, скільки разів на день вони встигали перейти з однієї ферми на іншу.

Обидві господині, місіс Анна Сміт і місіс Маргарет О'Келлі, вважали обох малюків своїми, пестили їх з однаковою любов'ю і давали ляпасів з однаковою незворушністю.

Постійним слухачем дивовижних розповідей Еллі разом з її сестричкою був і Тім О'Келлі. Тому й не дивно, що, коли Тім та Енні підросли, їхнім найпалкішим бажанням стало побувати в Країні Чудес і познайомитися з її милими і веселими мешканцями.

Енні і Тім добре пам'ятали, що друга подорож Еллі почалася з того, як по неї прийшла гава Кагги-Карр і принесла благання про допомогу від Страшила і Залізного Дроворуба. Друзі Еллі попали в полон до підступного Урфіна Джюса і благали свою вірну подругу, Фею Караючого Будиночка, прийти їм на виручку. І Еллі, яку супроводжував одноногий моряк Чарлі Блек, вирушила у небезпечну дорогу і перемогла лиходія Урфіна з його могутніми дерев'яними солдатами.

І ось простодушні діти у кожній гаві, що з'являлася поблизу, готові були бачити Кагги-Карр. О, хай лише вони, Тім і Енні, дістануть звісточку з таємничої країни Елліного дитинства, як сміливо кинуться вони в бій з віроломними чарівниками і злими чаклунками! Та вся біда була в тім, що ворони, з якими вони намагались подружитися, виявлялися звичайними птахами, а зовсім не посланцями Страшила.

Гави охоче приймали частування від Енні й Тіма і рознесли звістку про добрих дітей по всьому Канзасу. Незліченні зграї чорного вороння заполонили дахи будинків і сараїв, сварилися за кожну вільну гілляку на дереві. І всі вони чекали подачок з рук Тіма та Енні.

Скінчилося тим, що роздратовані фермери, боячись втратити врожай, влаштували грандіозну облаву на осмілілих птахів. У повітря летіли камінці й палиці, гриміли рушничні й пістолетні постріли, а дідусь Рольф відшукав у сараї стару гарматку, що вціліла ще з часів війни за визволення негрів, набив порохом і картеччю та й гахнув по найбільшій зграї.

Ефект вийшов приголомшливий. Гармату розірвало, і дідусь Рольф уцілів тільки дивом, проте воронячі полчища так злякались, що розлетілися на всі боки світу.

— А серед них же могла бути і Кагги-Карр, — зітхали діти.

Того дня, коли Енні сповнилося сім років, старша сестра подарувала їй свищик, який вона одержала від королеви мишей Раміни. Еллі без жалю розлучилася з цим сувеніром, бо, як вона казала, у Канзасі немає місця чудесам. Проте Енні не поділяла такої думки, і в перший же вечір вони з Тімом сховалися за пташник, і дівчинка тричі дмухнула у свищик. І що б ви думали? Диво все-таки сталося.

Перед зраділими дітьми з'явилася сила мишей! Побачивши цих маленьких сірих звіряток, будь яке інше дівчисько зчинило б вереск до небес і втекло б, але не такою була Енні Сміт. Вона спокійно залишилась на місці і з цікавістю роздивлялася крихітних гостей.

Мишам сподобалась хоробрість Енні, і з сірого килима, що вкривав землю і колихався, висунулась вперед велика миша, очевидно, королева племені. Вона піднялася на задні лапки і втупилась дівчинці в обличчя розумними чорними очицями. Вона щось пропищала, але — на жаль! — тільки в Країні Чудес люди і тварини мають спільну мову. Енні сумно сказала Тімові:

— Напевне, мишача королева розповідає нам новини з Чарівної країни чи навіть дає пораду, як туди потрапити, але її мова зовсім незрозуміла.

Тричі махнувши передніми лапками на знак прощання, королева забрала своїх підданих, і на пилюці лишились тільки сліди маленьких ланок.

Побачення Енні і Тіма з мишами тривали далі, оскільки діти не втрачали надії, що королева миша нарешті заговорить людським голосом. Але цього не сталося, і все скінчилося дуже сумно.

Одного разу у