Читати книгу - "Пароль «Dum Spiro…»"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Гості любили смачно поїсти, і Груша майже щоранку з кошиком вирушала на базар. Йшла не поспішаючи, з гідністю, як і належить покоївці з дому такої впливової особи. Чіпкі очі розвідниці звично фіксували: мотоколона чисельністю до полку, знаки — ромб і квадрат…
… Наприкінці тижня повернувся з Бескид Олексій. Ділову частину рапорту звів до одного слова: чекають. Потім із властивим йому темпераментом почав змальовувати Бескиди.
— Якщо десь і є рай на землі — то це там. «За горами гори, хмарою повиті!» А в горах буки, сосни до самого неба. В лісах — олені, козулі… Ну, хоч курорт відкривай!
Бескиди — в тридцяти-сорока кілометрах від Кракова. База загону розташована у важкопрохідному районі Подгалє. Командир загону поручник Тадеуш Грегорчик — «Тадек» — справляє добре враження.
Розмова йшла за сніданком. Стефа, підливаючи з глиняного глечика «квасьне млєко», тихцем поглядала на Олексія. Війна війною — любов любов'ю. Навряд чи здогадувався тоді Олексій, яку бурю викликав у її серці…
СКОМСЬКИЙ
З Юзефом Скомським мене познайомила Ольга. Її рекомендація була стислою:
— Молодий. Освіта середня. Ні до якої партії не належить. Син місцевого поміщика. Ненавидить загарбників. Буде працювати.
— Але ж поміщик — класовий ворог, — заперечив я. — Чи можна довіряти?
Ольга посміхнулася:
— По-перше, не поміщик, а син поміщика. Господар маєтку — старий Скомський. По-друге, дворяни теж різні бувають. Одного Муравйова, декабриста, цар стратив, а інший Муравйов, генерал, кат, хвастав: «Ми не з тих Муравйових, яких вішають, а з тих, які самі вішають».
— Це ще, Ольга, не аргумент.
— Є і аргументи.
Виявилося, що молодий Скомський добровільно і сумлінно виконує обов'язки інтенданта радіоквартири. Приносить продукти, забезпечує грішми. Ольгу підтримав Татусь. На старого Скомського все життя наймитував, а молодого похвалив:
— Панське сім'я, а чловєк.
Чловєк — людина, в устах Врубля це звучало як найвища похвала.
Я вирішив зустрітися з молодим Скомським особисто. Домовилися через Врубля про місце зустрічі. В сутінках забрався в густий ялинник, який, до речі, належав Скомським. Незабаром почулися кроки. До мене наближався юнак у мисливській куртці й офіцерських бриджах. Губи припухлі, як у хлопчика. Очі насмішкуваті і якась особлива, я сказав би, вольтерівська посмішка, що свідчила про іронічний склад розуму.
Я свиснув, як було домовлено.
— Пане капітан, вітаю вас на польській землі.
— Цю землю ще треба визволити.
— Будемо визволяти її разом.
Я не поспішаю з відповіддю. Розпитую про старого Скомського, про плани на майбутнє. Намагаюсь з'ясувати потенційні можливості Юзефа. Дізнаюсь, що в Скомських часто бувають офіцери вермахту. Зупиняються вони і в сусідніх маєтках. У поміщицьких будинках, фільварках розташувалися штаби полків, дивізій. В радіусі сорока кілометрів у кожному фільварку були в Юзефа друзі-приятелі.
Ще один приємний сюрприз: у Кракові, на вулиці Голембя, в Скомських власний будинок. У ньому мешкають їхні родичі. За словами Юзефа — патріоти.
Сам Юзеф на майбутнє дивився тверезо:
— Буржуазній Польщі не бувати. Землею Скомських володіти Врублям. Та це й справедливо.
— Хочу вчитися, пане капітане. Хочу стати юристом, як ваш Ульянов-Ленін. Мені казали, що він колись жив у наших місцях.
Юзеф турбувався, чи матиме він змогу вчитися в Краківському університеті, коли буде визволена Польща.
Запрошував до себе.
— Старому скажу: російський офіцер, утік з полону. Людина він старих поглядів, старого крою, але швабів ненавидить. Гітлера зневажає. Не видасть.
Незабаром я дійсно побував у Скомських, але за досить драматичних обставин. Та про це пізніше.
Розмовляємо на російсько-польському суржику. Молодий Скомський якраз вивчає російську мову. В бібліотеці батька читає в оригіналі Пушкіна, Тютчева: старий Скомський до революції вчився в Одесі, мав у себе чимало російських книг.
Розлучаючись, домовилися тримати зв'язок через Врубля. «Пошта» — дупло в старій сосні.
Вранці ми послали в Центр радіограму:
«Юзеф Скомський — Вовк — 23 роки. Син місцевого поміщика. Забажав нам допомагати з патріотичних мотивів».
Ми не помилилися в Скомському.
Навідуючись до приятелів, Юзеф познайомився з одним гітлерівським асом. Завдяки цьому знайомству, а також досконалому знанню німецької мови, вмінню швидко сходитися з людьми Скомський став своєю людиною навіть у ресторанах з попереджувальним написом: «Тільки для німців».
Юзеф улещував свого аса, поїв його добірним коньяком, поки в дуплі старої сосни не з'явилася схема — розшифровка аеродрому й однієї великої частини. Розшифровку ми переслали в Центр. А через кілька днів у Кракові з усіма належними військовими почестями ховали обгорілі останки гітлерівського аса. Він загинув під час масованого нальоту радянських бомбардувальників, не встигши відірвати від злітної полоси свого «Хейнкеля».
Всю ніч на замаскованому аеродромі палали машини, вибухали бочки з бензином. Вили сирени пожежних машин.
Юзеф кілька днів ходив іменинником.
ШІСТНАДЦЯТЕ ВЕРЕСНЯ
З Центру ми одержали нове завдання:
«Вживіть усіх заходів розвідки танків, частин на околиці Кракова, встановіть нумерацію частин, місця штабів».
І незабаром надійшли відповідні інформації від Грози, Груші, повідомлення польських друзів під кодовим знаком «В. Б.». Одні свідчили про посилене просування залізничних вантажів до станції Кобежин, в інших йшлося про розпізнавальні знаки, номери на танках і машинах. Треба було просіяти, звірити, порівняти, проаналізувати десятки фактів, щоб віджати кілька скупих рядків для радіограм.
В ніч на 16 вересня я допізна працював, готуючи донесення Центру.
Для шифрування передав Ользі текст:
«На східну околицю Кракова (Кобежин) прибувають війська СС.
Із Словаччини прибула танкова дивізія. 160 танків, переважно «тигри», 20 бронемашин, розквартировані в передмістях Кракова. Танки були в боях».
Не спиться… Хоч як затишно, зручно у Врублів, а треба хутчіш залишати Санку. В ефірі знаходимося півтори-дві години щодня, працюємо на одних і тих самих хвилях, в один і той самий час. Запеленгують — і провал. Але ці термінові радіограми треба передати ще звідси: радіоживлення «сєверка» вичерпується, чутність — один-два бали, вийдеш не в свій час — заб'ють. А завтра — в Бескиди, до Тадека.
На світанку задрімав. Раптом чую якісь голоси, тупіт ніг, тривожний крик Стефи. Глянув у щілину. За п'ять метрів стоїть німецький солдат з автоматом напоготові. Я схопив пістолет. Куди там… Повен двір гітлерівців. Біля лави, яка маскує мій вихід із схованки, лежить ниць старий Врубель. Руками обхопив скривавлену голову. Над ним автоматник. А он і Стефа. Теж розпластана на землі.
Ольги не видно. Можливо, встигла зникнути? Та ось єфрейтор з нашим
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пароль «Dum Spiro…»», після закриття браузера.