Читати книгу - "Коли сонце було богом"

знайдено плиту з мозаїчними зображеннями шумерів, так званий «Штандарт з Ура». У свій час ця знахідка викликала небувалу сенсацію. Шумерів на цій плиті показано такими, якими вони були в третьому тисячолітті до нашої ери. Ми бачимо тут, як бенкетує цар-жрець в оточенні свого двору. Сановники, убрані в пишні шерстяні тканини, схожі на туніки, тримають у руках келихи. Ті люди схожі на сучасних арабів — у них великі голови, широкі обличчя і довгі носи. На відміну од вавілонян та ассіріян пізніших часів вони не мали ні вусів, ні бороди. В нижній частині «Штандарта» бачимо жертовних тварин, яких ведуть на забій, зв’язаних воєнних бранців, шумерських солдатів — усі в шоломах, озброєні щитами й списами. Тут же їдуть колісниці, запряжені ослами. Це було надзвичайно важливе відкриття — адже доти вважалося, що бойові колісниці ввели тільки ассіріяни.

НЕБЕСНА СВЯТИНЯ З БЛАКИТІ Й ЗОЛОТА

1922 року археологічна експедиція англійського вченого Леонарда Вуллі розпочала систематичні археологорозвідувальні роботи на пагорбі, який араби звали «Смоляною горою». То були величезні руїни Ура, столиці й храму бога місяця Наннара, якого, майже дві тисячі років дуже шанували шумери, вавілоняни та ассіріяни.

Вибравши тисячі тонн піску та каміння, експедиція відкрила підвалини й зруйновані мури величезного зикурату. Ретельні виміри дали можливість відновити майже в усіх деталях вигляд споруди. Вона височіла трьома поверхами звужених угору терас. На зрізаній вершині стояла святиня, до якої вели три ряди крутих сходів по сто східців у кожному. Піраміда являла собою солідну будівлю з цегли-сирцю, а зовні вона була обкладена випаленою цеглою.

Вимірявши піраміду, археологи знайшли особливі відхилення й неправильності в її побудові, яких спочатку не могли пояснити. Стіни окремих ярусів, поставлені одна на одну, немов кубики, були не вертикальні, а трохи нахилені, наче середньовічні мури чи кам’яні підмурки. Більше того, вони утворювали не прямі лінії, а вигиналися всередину горизонтальною дугою. Вчені відновили схему піраміди й легко з’ясували смисл цих загадкових відхилень. Зібрана з прямокутних, покладених один на один кубів, будівля справляла б враження важкої й похмурої брили. А трохи нахилені, ввігнуті стіни фасаду утворювали м’які лінії, і по них погляд людини міг вільно перенестися вгору на святиню — вінець і мету всієї споруди. Стало зрозуміло, що шумерські архітектори були не тільки чудовими будівельниками, але й витонченими митцями, які добре знали таємницю композиції великих будівель. З гідною подиву майстерністю вони вміли поєднати в цих будівлях монументальну силу з враженням легкості й чарами гармонії.

Сліди кольорів, які збереглися на цеглинах, допомогли археологам встановити додаткові деталі: нижні два поверхи було пофарбовано в чорне, третій — у червоне, а святиня на вершині блищала сапфіровою блакиттю стін і позолотою бані.

Кольори не тільки прикрашали споруду, вони мали й певне символічне значення, зв’язане з уявленнями шумерів про будову всесвіту. Чорний колір означав потойбічний, підземний світ, червоний — землю, голубий — небо, а золотий — сонце.

У мурах піраміди зроблено вузькі щілини, трохи схожі на бійниці в старовинних фортецях. Спочатку було незрозуміло, навіщо тут ці дивні отвори. Піраміда являла собою суцільний масив з цегли, отже, щілини не могли бути вікнами. Тільки після довгих досліджень і дискусій археологи впевнилися, що цими отворами стікала з терас вода. Але звідки ж на терасах вода, якщо в Месопотамії майже не було дощів? Учені знайшли відповідь на це питання, і вона сама була неабияким відкриттям. На терасах, виявляється, росли сади, для яких шумери спеціально наносили землі. Зрозуміло, що в умовах тропічного клімату квіти й дерева доводилося часто й щедро поливати. Якби зайва вода не витікала через отвори в мурі, то вона б весь час підмивала фундамент піраміди, і будівля рано чи пізно розвалилася б.

Клинописні таблички цілком підтвердили припущення археологів. В одному з написів вавілонський цар Набонід повідомляє, що він наказав очистити від гілок і полагодити святиню «Гігпар-ку». Таємниця цих гілок з’ясувалася, коли вчені визначили положення святині. Святиня стояла, біля підніжжя піраміди, тобто одразу ж під терасами, звідки, напевно, несумлінні садівники скидали обрізані гілки, зовсім не турбуючись тим, що вони падають на дах нижнього будинку.

Основною частиною шумерського релігійного ритуалу були процесії. Їхня пишнота, мальовничість і блиск були, певно, одним із тих засобів, що допомагали тримати в покорі гноблених людей, які кривавицею добували собі шматок хліба. Цар-жрець величав себе «намісником бога на землі», підкреслюючи цим, що не він, цар, а сам бог є володар усього багатства краю. Селянам і ремісникам наказували вірити, що, віддаючи «намісникові бога» більшість плодів своєї праці, вони виконують конче потрібний і благочестивий релігійний обов’язок.

Якою ж чарівною мала бути велична будова зикурату! Висока вежа вигравала на сонці багатою гамою кольорів, смарагдовою зеленню висячих садів і блакитно-золотою святинею, яка десь у піднебесній вишині палала під промінням сонця, немов видиво з іншого світу.

Ця святиня була не просто собі релігійний храм, а приватна оселя бога, і звичайні смертні не мали до неї доступу. Вони тільки юрмилися біля підніжжя піраміди, боязко дивлячись, як відбувалися релігійні обряди. В той час, коли хор жерців у супроводі флейт, арф та бубнів співав урочисті гімни, сходами вгору і вниз ішла процесія — цар, жерці й сановники в парадному вбранні, всипаному золотом і самоцвітами. Над головами у них лопотіли корогви й погойдувались емблеми бога Наннара.

Пишнота процесії, звичайно, глибоко западала в свідомість і пам’ять стародавніх людей. Зв’язані з нею легенди та притчі пережили й шумерів, і зикурати, які давно вже перетворилися на руїни. Давні спогади про той церемоніал відбилися в Біблії. В описі сну біблійного Якова[18] розповідається про почет янголів, що піднімався й спускався по драбині. А це ж і є образ шумерської ритуальної процесії на сходах піраміди. Племена Авраама з часу поневолення в Урі передавали його з покоління в покоління І вже по-своєму перетворили в драбину Якова з Старого завіту. До археологічного відкриття Вуллі ніхто навіть не припускав, що біблійна алегорія має якийсь зв’язок із справжніми історичними подіями і що янгольська драбина таїть у собі таємницю могутніх пірамід стародавнього Шумеру.

ЗАХОВАНИЙ СКАРБ І ЗГАРИЩЕ

Піраміда в Урі, як показали розкопки, не стояла самотньо на відкритому місці. Її оточували з усіх боків менші храми, господарчі склади й оселі жерців, утворюючи певною мірою окрему частину міста.

Серед усіх тих будівель вирізнявся своєю величністю храм богині Нінгал, дружини бога Наннара. Це був складний комплекс зал, каплиць,