Читати книгу - "Рік 1918, Київ"

Був у мене в хаті ґр. Тишкевич (син ґр. Михайла[26]. Щойно вернув з села. Досить зручно погодився в своїми селянами. У нього тихо. Іронізував з земельного закону уряду. Найвища норма — 25 десятин є перешкодою для дідичів продавати свої землі, бо нема надії, ані змоги знов купити. А рівночасно це не стримує спекуляцію. Оповідав забавний приклад, коли один жид знайшов 66 підставних покупців, давши їм за це по 1000 рублів. Купувалося нібито кілька участків по 25 десятин, а на ділі один великий маєток переходив в одні руки. Оповідав, що поляки на Україні мають чимраз менше віри в тривалість існуючого режиму. Липинський пропонував графові вступити в нашу дипльоматичну службу. Той відмовився, бо на його думку, українська держава не має одної сталої, певної ідеї. На його думку німці теж в Україні "розчарувалися". Маю вражіння, що за всім тим розумованням криється щось інше… Що привезе гетьман з Берліну?

Наші демократичні політики носяться з думкою зробити віче в справі Холмщини і Галичини. Про Крим нема мови. Був Смаль-Стоцький з Берліну. Бачив він Цьокана, який оповідав про тенденції деяких кол в Галичині запровадити целібат серед нашого духовенства. Нібито на те, щоб виховати кадри уніятьских місіонарів на Україні. Думаю, що така реформа не буде в Галичині популярна, а місіонарів, коли б хотіли, могли б мати з Василіян. Передав через Цьокана лист до архикнязя Вільгельма і одну мою тут видану брошуру про політичне положення. Єловицький занепокоєний чутками про українсько-литовське зближення.

У вечері зорґанізував я приняття німецьким професорам від хліборобської партії в "Метрополі". Смаль-Стоцький радив, але я не запросив представника А.О.К. (Арме Оберкомандо). Були м. і. професори Єрінґ, Вебер, Еккарт. Від нас, крім мене, С. Шелухин, Мик. Галущинський, Павлюк, Ющишин, Сідлецький, Біський і ще кілька — разом дванадцять. Вітаючи гостей, я підкреслив, що хліборобська партія — єдина українська партія, яка не має в назві сакраментальної букви С (соціялістична). Мій сусід, німець, відповідаючи, зазначив, що ніким з тих українців, які з ними говорили, не було противенство до Росії "зо шарф бетонт". Слава Богу, зрозуміли, що я хотів сказати! Вебер виголосив цікаву промову, повну натяків на "посередників" між нами і німцями, яких треба було б не тільки усунути в тінь, але й "брандмаркен" їх справжнім імям. Натяк зрозуміли, били браво. Один з професорів безнадійно старався оповідати мені про користи для України від федерації з Росією. Бо інакше, казав, "форпости" Антанти будуть в Мінську і в Курську. Я відповів, що коли приняти його програму, то ці форпости будуть у Варшаві і в Києві. Сиділи німці з нами до 2-ої вночі.

6 вересня.

Стрівся у "Франсуа" з Коновальцем. Німці заарештували 30 люда в їх вербунковім бюрі. Чиста провокація! В бюрі стрів Мирона Вітошинського, мого колишнього віденського університетського колєґу, разом з одним австро-угорським сотником. Приїхали аж з Перемишля, для перепровадження "унтерзухунґ"-у зприводу одного урядовця міністерства заграничних справ, якого австрійська влада заарештувала на відпустці за те, що він вступив на службу чужої держави (України). Зізнав я до протоколу, що таких злочинців у Києві маса по всіх міністерствах, і в моїм бюрі; що працюють вони з відома гетьмана і влади австрійської та на підставі мирового договору в Берестю.

Приходив пан Тевзая з Грузинської леґації і запропонував виміну відомостями. Повідомлення адміністраційного департаменту військового міністерства трівожні. Розрухи тривають далі. Приїхав Павелко, голова нашої партії у Пирятині. Там сподіваються зміни кабінету. Дуже просив його як може інтенсивно розбудовувати орґанізацію. Післав я до Липинського лист. Також до Калиновича. Вчора Дорошенко пропонував мені зробити з ним поїздку до Німеччини в пропаґандивних цілях.

Сенсація дня в російськім артистичнім світі — вистава Анатоля Каменського "Леда". З його промовою на тему — "жінка-змія і жінка-корова". Подібною порнографічною літературою засипає нас російська культура.

Приходив Юліян Охримович, щоб я вставився за арештованим (ес-ером галичанином) Лизанівським.

7 вересня.

Тепер виясняється, що розмова з Лизогубом в "Берлінер Таґблятт"-і — штука Палтова. В спростованню цеї розмови, яке принесло "Відродження", виходить, що Палтов з Лизогубом говорили по-українськи, а перший перекладав по-німецьки те, що говорив премієр.

Приходив знов Павелко, оповідав про положення і завдання партії на провінції. Жадав якнайскорше видати друком засади нашої земельної програми. Адміністрація на Прилуччині лютує. Негайно треба усунути старосту Ногу.

10 вересня.

Телефонував Шишманов, відібрати від нього текст промов, якими обмінялися в Софії Шульгин і цар Фердинанд. Запрошував до себе. Був у мене Степан Смаль-Стоцький.

12 вересня.

Ґенерал ґр. Спаноккі, австро-угорський військовий аташе в Києві кликав мене до себе. В справі Германа і товаришів. Підозрівають їх в російській пропаґанді тут. Я відповів, що оскільки мені відомо, Герман займається не стільки політикою, скільки кіном і оперетою. Хоч правда, в Літ. Арт. Клюбі він часто сидить в товаристві росіян і жидів з "Шевської Мислі" і "Кієвськіх Откликів". Раз чув, як він говорив по-російськи, хоч з трудом і не досить добре. Обличчям семіт. Ґенерал просив мене, щоб я в цій справі поговорив в міністерстві заграничних справ та що завтра він хотів би відвідати Дорошенка. В тім Літ. — Арт. Клюбі познайомили мене якось з одним жидівським підприємцем. В бігу розмови, запитався він мене, як я думаю, чи "довго буде Україна"? Я не зрозумів докладно й запитався, про що йому ходить? Тоді він заявив, що має намір накручувати фільм "Мазепа", тому й поставив мені те питання… Бо, — "самі панімаєтє", — коли Україна буде тільки коротко, то імпреза не оплатиться… Тоді я вперше стрівся з подібним підходом до справи української незалежности.

Вечеря в "Метрополі". Були Стебницький, Мурський, Яковлів, Лоський, Шелухин та інші[27]. Стебницький і Лоський були недобрі, коли я і Шелухин атакували Грушевського. Для характеристики тих панів: коли зайшла мова про нову обсаду берлінського посольства, заявили вони, що добре було б послом призначити туди Ніковського. Я ледві стримав сміх. Яку спільну мову можна знайти з тими людьми?

На Липинського йдуть нарікання як на "польського пана". Ці люди не знесуть в своїм окруженню ніякого пана. В цім корінь їх опозиції до гетьмана. Здається, що орґанізація повстанців на провінції, або партизанів, як вони себе звуть, дуже добра. Не легко буде з ними дати раду тим, що з ними боряться.

У вестибулі Клюбу зустрів Саліковського. Сяючи своїм червоним носиком і усміхаючись, просив співробітничати в редагованій