Читати книгу - "Твори в п'яти томах. Том V"

— Дозвольте починати, Іване Петровичу? — спитав Петро.

Діставши позитивну відповідь, він поклав руку на рубильник і почав:

— Я не хочу затримувати вашу увагу, описуючи технічні деталі, покладені в основу нової установки. Дозволю собі лише нагадати вам, що в ній поєднано генератор мікрохвиль з певним діапазоном частоти електромеханічних коливань і установка інфразвуку, який ми дістаємо з допомогою оцієї сирени. — Рухами руки Олд-Бой показував ті чи інші частини, про які йшла мова. — Ідея установки така. Інфразвук через мікрофон ми перетворюємо на електромагнітні коливання низької частоти й ними модулюємо мікрохвилі, випромінювані генератором. Що це дає? Ми дістали таким чином змогу подвійно впливати на об’єкти — мікрохвилями й інфразвуком. Причому робити це не безпосередньо біля генератора, як було досі, а й на відстані, скеровуючи мікрохвилі в бажаному напрямі, фокусуючи їх…

— Кхе-кхе… гмм…

Петро озирнувся: в цьому покашлюванні було явне недовір я. Він оглянув свою незвичну аудиторію: хто це міг бути?

Академік Антохін сидів, як і раніше, цілком спокійно. Він трохи нахилив голову і уважно слухав Петра. Інші теж немовби слухали уважно. Хто ж це покашлював?

Не знайшовши відповіді на своє запитання, Петро вів далі:

— Отже, ми тепер можемо, повторюю, фокусувати, мікрохвилі разом з модульованим інфразвуком і прямим променем точно скеровувати їх в потрібному напрямі…

— Кхе-кхе… гмм… — почулося в кімнаті ще виразніше.

Олд-Бой спалахнув, а проте вирішив поки що не звертати уваги на презирливе покашлювання.

— Дію установки ще не перевірено остаточно, — він вів далі, — для цього у нас було мало часу. Але комбінований вплив її випромінювання, я передбачаю, може бути дуже ефективний. Бо в ньому поєднуються дія електромагнітних хвиль дуже високої частоти, мікрохвиль, і дія інфразвукових коливань, яку ще майже не вивчила наука Отакі мої попередні зауваження. Тепер, гадаю, можна починати деякі експерименти.

В кімнаті панувала тиша. Вчені мовчали. Академік Антохін тільки-но хотів щось сказати Олд-Боєві, як раптом заговорив професор Терещенко, сухий і жовтий чоловік з витягненим кістлявим, завжди незадоволеним обличчям і випуклими короткозорими очима. Він виразно кашлянув, — і Петро одразу зрозумів, хто так скептично покашлював, коли він давав пояснення.

— Кхе-кхе… гмм… я хотів би попросити шановного… е, винахідника нової установки пояснити нам… е, яким чином ми не відчуваємо інфразвукових коливань від його… е, сирени? Адже, скільки мені відомо, ці коливання… е, повинні неприємно впливати на людей ще до того, як вони… е, потраплять до мікрофона, га?

І він замовк, переможно поглядаючи на Олд-Боя. Але той спокійно повернув рубильник, увімкнувши струм. Почулося виразне поклацування машини і більше нічого. Професор Терещенко кашлянув:

— Е… і ви кажете, що сирена вже працює?

— Так, шановний професоре. Вона працює й дає інфразвук, але він заглушений шарами звукоізоляції з пористої гуми. Інфразвук проходить тільки в мікрофон. Тому ви, як і всі присутні тут, нічого не відчуваєте, — незворушно пояснив Олд-Бой.

— І ви можете… е, модулювати той інфразвук і скеровувати його в потрібному напрямі? — ще недовірливіше спитав професор Терещенко.

— Так, професоре. У першу-ліпшу потрібну точку, — ще спокійніше сказав Олд-Бой. — І в цьому ви можете впевнитися.

— Кхе-кхе… охоче, охоче, — підвівся з місця професор Терещенко. Він підійшов до вікна й спинився під здивованими поглядами присутніх. — Е, я прошу вас зробити таке. Я, кхе-кхе… піднімаю палець біля цього вікна… е, на певній відстані од вашого генератора. — Професор Терещенко справді підняв сухий довгий палець. — А ви… е, спіймайте його вашим промінням!

На обличчі професора грала майже презирлива посмішка. Це побачили всі. Люка стиснула кулаки. Адже професор несерйозно ставиться до випробувань нової установки Олд-Боя! Підняв свій довгий палець — і це в нього називається науковою спробою!..

Тим часом Олд-Бой спокійно ввімкнув генератор. Академік Антохін навіть трохи підвівся зі свого стільця, побачивши фіолетовий колір світла ламп. Ось зірвалися перші фіолетові вогняні іскри. Ось вони попливли вздовж кімнати. Повітря сповнилося характерним запахом озону. Професор Терещенко тримав піднесеним свій кістлявий палець. На його обличчі можна було помітити лише підкреслену байдужість.

— Якого саме впливу ви бажаєте, шановний професоре? — спитав ввічливо Олд-Бой, беручись за рукоятки генератора.

— Якого хочете, е… скажімо, такого, щоб я відчув його, — відповів професор Терещенко, не ховаючи іронічної посмішки.

Погляди присутніх перебігали з генератора на палець професора: що ж буде?

Олд-Бой легко повернув рукоятки генератора. Він уважно поглянув на професора, що наче застиг з піднятим пальцем.

— Починаю! — вимовив він нарешті.

І майже відразу професор Терещенко зойкнув. Поривчасто опустив руку, потім підніс палець до очей, розглядаючи його. Олд-Бой повернув убік рефлектор генератора.

— Отже? — спитав він діловито.

Професор Терещенко мовчав. Палець його потемнів, замість жовтого він став коричневий, ніби його чимсь обпалило.

Академік Антохін порушив мовчанку.

— Думаю, що ми перейдемо до серйозніших експериментів, — звернувся він до Петра Микитовича. Той з готовністю відгукнувся:

— Я тільки виконав бажання шановного професора і показав ефективність впливу нашого генератора на відстані.

Тим часом професор Терещенко зав’язав палець носовичком і сидів нерухомо, немов безневинно скривджений.

— Якщо дозволите, Іване Петровичу, — вів далі Петро, — я покажу цілком своєрідний вплив генератора на відстані метрів двадцять-тридцять. Звісно, на такій відстані промінь уже нікого не обпалюватиме. Ми просто… просто спинимо рух на тому боці вулиці!

Богдан непомітно глянув на професорів: на їхніх обличчях застигло неприховане здивування. Навіть академік Антохін ширше розплющив очі.

— Це нескладно, — вів своє Олд-Бой. — Проміння створить на тому боці вулиці потужне електричне поле: мікрохвилі разом з модульованим інфразвуком — щоправда, зараз інфразвуку ми подамо небагато. Це поле, дуже обмежене в дії, відштовхуватиме кожного, хто намагатиметься пройти крізь нього. Зовсім просто, — вів далі Петро, наче й справді тут не було нічого дивного, — це триватиме тільки хвилинку. Прошу вас, шановні товариші, До вікон!

— А це не зашкодить тим, хто спробує пройти крізь ваше електромагнітне поле? — спитав академік Антохін, глянувши на перев’язаний хустинкою палець професора Терещенка.

— Запевняю вас, ні в якому разі, — відповів Олд-Бой. — Я вже двічі робив таке.

Академік Антохін підвівся. Він не приховував своєї зацікавленості. Пригладивши за давньою звичкою сиве волосся на правій скроні, академік підійшов до вікна. За ним слідом пішли інші спостерігачі. Навіть Андрій Антонович лишив свій спостережний пост біля дверей і теж попрямував за професорами.

Тротуаром по той бік вулиці йшли люди. Вони проходили повз будинки, поглядали на вітрини магазинів, дехто поспішав, дехто йшов, розглядаючи зустрічних. Це була звичайна картина звичайного вуличного руху.

— Увага, увага! — мовив Олд-Бой, скеровуючи рефлектор