Читати книгу - "Щоденники дракона"

Скоро просто на кухні, за невеличким столиком, друзі всілися навколо каструлі з рибною юшкою і заходилися працювати ложками, додаючи собі смаку зеленню та хлібом. Друга посудина гучно булькала на плиті і поширювала довкола приємний запах курчат із картоплею. Рав замовив собі келих пива, а ельфи — холоднющого молока. Після обіду вони вийшли до загальної зали й посідали біля вікна. Тут у них вийшла суперечка — кому з них іти до Драгая, якщо той з’явиться. Кінець кінцем вирішили, що йти випадає Маарі. Хіба дівчині відмовлять?!

— Тепер я бачу, що ви — справжні чоловіки! — засміялася Маарі. — Весь тягар з радістю перекладаєте на жіночі плечі!

Взагалі, можна було й не залишатися у готелі, та друзі були вже втомлені, і вирішили спочити. А служник готелю пояснив їм, що Драгай прийде тільки увечері.

Увечері, зазвичай, у залі збиралося досить багато народу, оскільки крім мешканців готелю сюди полюбляли завітати й сусіди з ближчих будинків. Зала була чимось на зразок клубу, де відвідувач міг спокійно і поїсти, і з іншими побалакати. Наші герої сиділи біля віконця. Ельфи взяли собі якісь соки, до яких їм подали повітряно-пінне печиво. Равеш підсунув ближче до себе таріль з дрібного сушеною рибою і щось ніжно муркотів до об'ємистого кухля пива, іноді попихкуючи люлькою.

Капітан досі не з'являвся, хоча на дворі вже й засіріло. Щоправда, це на вузьких вулицях, а у порту могло бути ще зовсім світло. Та кінець кінцем все колись завершується, завершилось і чекання наших друзів. Капітан зайшов твердою, тяжкою ходою, немов забиваючи цвяхи у підлогу. Вдягнений він був так, як майже всі рибалки, у шерстяну куртку, такі самі штани, заправлені в невисокі чоботи. З-під розстебнутої куртки виглядала пов’язана на шиї червона хустка, що яскраво виділялася на тлі білосніжної сорочки. Він усією вагою гупнувся на лаву біля улюбленого столика, замовив гідну голодного моряка вечерю і заходився наповнювати свої трюми. Вечеря його тривала довгенько. Принаймні так здалося нашим друзям. Нарешті він вдоволено відкинувся на спинку своєї лави і дістав люльку. Взагалі мало хто з ельфів палить. Це звичка виключно гномів. А, може, так заведено серед моряків? Так думав про себе Лам, обіцяючи собі, що теж спробує затягнутися, тільки-но вийде в море. Хоча навряд це йому сподобається. В усякому разі, диму, що ішов від люльки Рава він завжди намагався уникати, а якщо це не виходило, промовляв нескладне закляття, що легким вітерцем відносило дим в інший бік.

Отже друзі вирішили, що час для розмови настав. Капітан наївся, значить подобрішав. Лам із Равом дружно виштовхнули Маарі з-за столу. Та, почервонівши, боком підійшла до столика Драгая і, спитавши дозволу, присіла на краєчок короткої лави навпроти капітана, так, щоб бачити друзів. Капітан прихильно подивився на неї і, помітивши її хвилювання, спитав:

— Ти, може, бажаєш до мене в команду?

Маарі, прикусивши губу, мовчки кивнула. Бачачи її стан, капітан продовжив розмову сам:

— Ну, що ж! Мені люди потрібні. Тільки попереджую: кухарів я не міняю вже кілька рейсів, тому для жінок лишається тільки обробка риби. А це справа важка! Не злякаєшся?

Маарі заперечливо мотнула головою і, набравшись хоробрості, одним подихом проговорила.

— Я, звісно, дуже хочу з вами в море, та тільки, по-перше, я не одна, нас троє, а по-друге, ми хочемо не просто рибалками стати, ми хочемо побувати на Асарху!

Проторохкотівши все це, Маарі засоромилася так, що навіть її довгі ельфійські вуха стали рожевими, й завмерла, благально дивлячись на капітана. Той, усміхнувшись, спокійно набив люльку і мовив до неї ласкаво:

— То чого ж ти прийшла сама? Де твої подруги?

— Це не подруги, це друзі. Взагалі, вони чоловіки!

— Ну от! Знайшлися хоробрі душі! Заслали поперед себе бідну дівчинку, а самі десь сидять і тремтять від страху? Добре, не тремти! Де вони там? Хай ідуть! Будемо знайомитись! — Маарі підхопилася, замахала рукою, підзиваючи Лама та Рава. Ті, ніяковіючи, підійшли, привіталися та, назвавши себе, присіли поруч з Маарі. Драгай, усміхаючись, роздивлявся їх якийсь час, тоді, поклавши люльку до попільнички, сказав:

— А що? Ви хлопці міцні, швидко навчитеся всьому, що треба. А те, що тільки в один кінець хочете найнятись, то не страшно. Домовимось так — ви працюєте, поки завантажимо трюми. Тоді я висаджую вас на берег. Мандруйте, скільки схочете. А там прийдете до мого корабля, і я вас знову сюди, до Граамеля, привезу… За рік ми робимо рейсів по три. І завжди зупиняємося на Асарху в одному й тому ж місці. Ви самі побачите. На березі ми беремо воду, дещо з свіжої їжі, відпочиваємо кілька днів, то там я вас і залишу. Туди ж таки й прийдете згодом, якщо не знайдете собі іншого шляху.

— А що, є інший шлях? — швидко запитав Равеш.

— Я про інші кораблі кажу! — мовив, загадково посміхаючись, Драгай. — А на Асарху? — він стенув плечима. — Я там про шляхи не чув! З тих, хто там залишався, а згодом плив зі мною на Лон, всі розповідали, що далі, ніж на десять миль від берега, дороги немає. Казали, якщо йти уздовж берега, можна обійти навкруги всього континенту. А от через гори — то зась!

— Єдине, що у морі ми ніколи не бували. Тому щодо професії у нас… — почав, затинаючись, Ламеніль.

— Навчитися — не штука! Я ж вас не штурманами беру, рибалками! Там нічого хитрого й нема! Аби сила, все інше прийде! А Маарі поставимо до столів для розробки риби. Праця не дуже легка і не дуже приємна, але там усі жінки працюють.

— А у рейс скоро? — спитала Маарі, яка в думках вже бачила себе на кораблі.

— Давай підрахуємо! Сьогодні почали розвантаження. Це, вважайте, три дні. День промити та висушити трюми. І вже тоді почнемо завантаження. Може чотири дні на нього не вистачить. Беріть п’ять. Отже, вранці десятого дня чекаю вас на борту. Мій «Фівер» буде на рейді, шлюпки забиратимуть команду з сьомого пірса. Це в мене традиція. Посадка від сходу сонця до полудня. Тоді, все. В море! Тільки щоб не запізнювались! Хоча, я вже бачу, що ви будете у першій шлюпці. Хіба не так?

— Обов’язково! — врізнобій відповіли друзі, а Рав докинув:

— А раніше можна прийти, подивитись на корабель? Ми ж раніш лише човнами… ну, там ще плоти, так то, я думаю, зовсім ні до чого?

— Чого ж? Можна й раніше! Приходьте, коли трюми будуть пропарювати та вимивати. Тільки з ранку. Тоді